Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

7.05.1910 р. До Н. К. Кибальчич

7 травня 1910 р. Гелуан 24/IV 1910, Hélouân, Égypte

Дорога товаришко!

Ваші листи я отримала, та от, як бачите, тільки тепер відписую. То хамсин, то робота, то перебирання на іншу домівку (але писати мені можна й на давню адресу), то так собі різні petites misères, що владають тепер моїм життям, усе це примушує мене бути винною супроти своїх кореспондентів, а їх, сподіваюсь, привчає до християнської цноти – вибачності.

«Ескізи» Ваші я читаю. Не знаю, чому Ви їх саме ескізами назвали, – се ж річ assez suivie. [Виразної думки про «Ескізи» я ще собі не зложила, бо читала тільки частину, – жду кінця, щоб поговорити.] Либонь, тим Ви хотіли виправдати невиробленість форми, але вона не така вже помітна, як Вам видається. Я б навіть на Вашому місці дещо там позбавила тої виразності, з якою воно обмальовано (наприклад, пояснення Химчиного поводіння), бо то не дає змоги читачеві самому думати, читаючи. Взагалі Ви даремне так песимістично ставитесь до Ваших творів: вони всі інтересні, а се головне, що ж до виробленості, то се «набута річ», як не тепер, то колись потім при окремому виданні. На моє око, в Ваших сільських оповіданнях наче забагато чорної барви, але можливо, що Ви краще від мене знаєте новітнє життя на селі, тому й не буду обстоювати за свій погляд.

Щодо «Української хати», то Ви мене такими spécimens не здивуєте: j’en ai vu de toutes les couleurs. Адже, наприклад, «Вісник» все «виробляє» форму моїх віршованих творів, хоча я виразно просила «лишити мої гріхи на моїм сумлінні», виробляє старанно – аж до повної руїни розміру… Що поробите?! Таж нам платять – «скачи, враже, як пан каже, на те він багатий!» Подумаєш: хутко 30 літ буде, як я вперше взяла перо в руки для віршів (правда, я його трохи зарані взяла), а мене все ще «виправляють» (от і мама в «Рідному краї» трохи «виправила») – либонь, я так і помру «молодою письменницею», що без редакторської ферули не судна кроку ступити. Але, правду кажучи, мені вже того «забагато»: оце, либонь, буду в Києві, вертаючись додому – там я висловлю свою думку редакторам en forme définitive, може-таки, нарешті, се їх хоч трохи переконає. Не знаю, чому, наприклад, в російській літературі ні один редактор не важиться виправляти якого-небудь Андрея Белого etc., a мене всі «виправляють» – невже я гірша від Андрея Белого? Не думайте, що се в мені манія непогрішності говорить, – ні, мої редактори запевне мудріші від мене, тільки навіщо вони мені розмір псують?..

Я послала б Вам свою драматичну поему «У пущі», але «Вісник» відбиток нікому не дає, та й друком вона ще не скінчена. Може, з України пришлю Вам, діставши там другий примірник, їду я звідси 13 мая нового стилю, тож буду на Україні десь 20-го, побуду там (тільки ще не знаю, чи в Києві, чи тільки в Одесі) тижнів 1½ та й подамся на Кавказ до чоловіка. Куди саме поїду на Кавказ, ще не знаю, бо чоловік має змінити місце служби, але як хутко те буде, ще не відомо – можливо, однак, що й до мого приїзду. Як виясниться це все, сповіщу Вас.

Виїду я звідси з невиразними здобутками щодо здоров’я. Здається, я помилилась, розпочавши ін’єкції туберкуліну, бо, поки їх не було, я почувалася краще. А тепер t° буває рідко нижча від 37°, вага все менша, ніж була до ін’єкцій, два місяці боліла нога, що вже десять літ після операції кокситу не озивалась (та й тепер вона ще трохи поболює), і загальне самопочуття гірше, ніж було в перші два місяці пробування тут. Се пишу більше для відомості Вашому чоловікові, яко людині медичної професії – може, трапиться йому коли пацієнт з туберкульозом нирок, то хай має на увазі такий «прецедент» з ін’єкціями туберкуліну при сій слабості. Літературні здобутки мої теж невеличкі: написала маленький цикл віршів «Єгипетська весна» (послала в «Рідний край») та оце викінчую (властиво, вигладжую) торік дописану драму з перших віків християнства «Руфін і Прісцілла». Виправлю перше я, а потім уже будуть редактори переправляти – «не амінь і не господи помилуй», як той піп, що «розсвячував» мирянинові хату…

Маю до Вас прохання: придержуйте там Аджемову, щоб не дуже металась по екскурсіях та гулянках, інакше вона зле скінчить, як скінчила її покійна сестра, я за неї дуже боюся.

Цілую Вас міцно. Навряд чи до приїзду на Кавказ матиму змогу писати більше, ніж картки. Уклін п[анові] Козловському.

Ваша Л. Квітка


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 310 – 312.

Вперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1925, кн. 10, с. 139 – 141.

Подається за автографом (ф. 2, № 940).

«Ескізи» – твір Н. К. Кибальчич «Ескізи» (з життя на селі), надрукований в журналі «Рідний край», 1910, №№ 37 – 39.

«Українська хата» – щомісячний український літературно-художній, критичний та публіцистичний журнал, виходив у Києві в 1909 – 1914 рр.

от і мама в «Рідному краї» трохи «виправила»драматичну поему «Йоганна, жінка Хусова».

Белий Андрій (літературний псевдонім Бориса Миколайовича Бугайова, 1880 – 1934) – російський письменник, літературознавець, представник і теоретик символізму.