25.11.1910 р. До сестри Ольги
Кутаїсі |
д[ом] Хабурзания (№ нема тут) |
Любая Ліленько!
Від мами та Михайла ти, певне, знаєш, яка мені халепка трапилась тут зараз по приїзді, – я ледве що тепер входжу в норму і ще далеко не все можу їсти, через те і вигляд у мене досі доволі заморений і сили якось мало (хоч її вже й давно небагато!). Тому я і з сим листом забарилась, бо писати прихапцем, як писала в Київ з конечності, мені не хотілось, а толком не могла. А тут ще необхідний шарварок з урядженням (ще й тепер не зовсім покінчений) забирає остатню енергію, хоч мені і не дають домашні, та я якось не можу зовсім не шпортатись, принаймні в своїй та в Кльониній хаті, щоб «навести порядок» по-своєму, а треба признатись, що таке шпортання, може, найгірше томить з усіх робіт, мені доступних.
Все-таки тепер я вже значно поправилась, тільки не знаю, як тая тарапата на нирках відбилась. Тижнів 1½ тому був у мене якийсь такий гострий і прикрий напад болів і роздражнення в правій нирці і у всіх «путях», що тільки опієм якось угамувалася, а то здавалось, що з ума зійду, такий якийсь чудний вплив того нападу був на нерви і навіть на голову. Але, може, то і не мало наслідків, бо щось подібного було раз на пароході, як я їхала з Єгипту, а проте аналіз нічого надзвичайного не виявив. Оце хутко зроблю аналіз, то побачимо. Треба провірити, бо в моїй слабості кишок, що лікар назвав гострим катаром, той же лікар бачив деякі ознаки тифозного елемента (тут тиф дуже розпросторений), а се, здається, для нирок поганенько.
Навели ми справки в Тифлісі про світолічення в двох тамошніх світолікарнях, то з одної написали, що там холодним світлом не лічать, а з другої, що, на їх думку, мені лічення холодним світлом не підходить (Фінк мамі казав навпаки), але що якби я приїхала, то, може б, вони мені якийсь інший спосіб лічення підобрали. Я щось не маю охоти їхати на невідомі експерименти – уже не раз на тому опеклася! – а либонь-таки поїду на зиму (як зовсім поправлюся з животом перед пароходними харчами) в Єгипет, весною ж, на повороті, в Київ, таки до Фінка, на холодне світло і, може, якось позбудуся своєї напасті.
Раніше декабря рушити не можу, бо перед довгою дорогою треба ліпше поправитись, та ще й з грошима не зібралась, але таке запізнення проти торішнього не біда, бо погода тут дуже добра – я навіть в Італії кращого ноября не бачила – всі ходять без пальто, навіть я, до того ж у нас є велика скляна веранда на південь і в ній буває при сонці по-єгипетськи гаряче (+27° R), отож я на їй здебільшого й пересиджую. Осінь сього року тут виключно суха (звичайно тут дощу «полагається» багато), і «старожили» чомусь запевняють, що як такий ноябрь, то й декабрь має бути незгірший.
Тепер ще напишу про гроші. Мама недавно сама предложила мені, що дасть мені 500 р. на лічення, незалежно від інших рахунків; я подякувала і не відмовилась. Якщо мама не роздумає і справді буде в стані прислати мені ті гроші, то мені їх майже стане на те, щоб прожити в Єгипті місяців зо три (сеї зими я ж там не буду так довго, як минулої, бо виїду в декабрі (десь після 10-го, а на апріль хочу вже в Києві бути). Кажу «майже», бо сама дорога забере коло 200 р. (з паспортом і т. і.), а в Єгипті місяць життя лічебного більше як 100 р. коштує.
Коли буду в стані заробляти, як торік, то запевне зможу знайти заробіток на «добавочные расходы», але як буду і далі так киснути, як тепер, то навряд чи що зароблю, а вже треба буде готового докласти 150 – 200 p. minimum. (Торішня зима коштувала мене 700 р., не рахуючи заробітків, що дали мені коло 300 р. за зиму). Дора писала мені, що в декабрі може дати мені свою пайку, отже, значить, я не маю потреби доводити тебе до позички, а можу без всякої невигоди для себе так отримувати твою виплату, як буде вигодніше для тебе. Тільки в тім разі, якби мамі через що-небудь не випало виконати своє призволення або для Дори було б трудно ущербляти тепер свої гроші, коли вона ще нічого не заробляє, – в такім разі я проситиму тебе виручити мене, але се навряд чи прийдеться. Микось мені нічого не писав, і я думаю, що він не може мені нічого дати, тому і просити не буду. Про Оксану нічого й казати – якби я могла, то ще б я їй помагала тепер.
Але моє становище таке, що і ту решту грошей, яка ще лишилась від ліквідації землі, я не можу взяти на своє лічення, бо вона конче потрібна для докладання до Кльониної плати на наше спільне життя тут. Кльоня має несповна 150 р. на місяць (з того ще робляться всякі «вычеты»), а на сі гроші 4 людини (з них 2 хронічно слабі) на Кавказі не можуть прожити без голоду і холоду, а хутко нас може бути і 5, бо сеї зими, либонь, і Олександр Антонович переїде до нас, покинувши службу. Для «докладання» у нас стане років на два, щонайбільше на три (се при великій економії, і коли не буде періодів лічення та рецидивів нездатності до праці, бо з тим то й на рік не стало б), а чи до того часу матиме Кльоня більшу плату – невідомо.
Через те от я і не зважуся ні їхати куди, ні розпочинати якогось довгого лічення, поки не отримаю грошей од мами або від тебе і Дори. Але, повторяю, тепер тобі зовсім нема чого затягати новий довг ради мене, бо я до декабря все одно не виїду, а до того часу, може, мама мені вишле, як обіцяла. Коли тобі не трудно посилати частками щомісяця чи коли тобі буде вигідно, то се мене зовсім загоджує, якби ж екстрено стало конечним для мене отримати одразу більше, то я тоді по правді тобі напишу і попрошу вислати. Сього року я зважила, щоб, коли буду в Єгипті, не наганяти так економії, як торік, а краще прожити там менше часу, та в кращих умовах, а то, признатись по правді, торік, крім промаху з туберкуліном, був ще той промах, що на январ – февраль я поселилась у північній хаті, а се і в Єгипті зимою не слід, та й зарібками часом захоплювалась більше, ніж докторові подобалось.
Дехто з кутаїсців запевняє, що звідси варто виїздити тільки на февраль – март, але я в те не вірю, бо метеорологічні таблиці показують найбільші дощі на всі три зимові місяці, та так воно, певне, і єсть. Дощі перепадають і тепер (якось і 2 дні зряду лило), але се перемежається такою чудовою погодою, що якось уже прощаєш. Я бачила три осені в Ялті, але вони всі були гірші від тутешньої – чи се завжди так, не знаю. Місто тут непогане, а річка і околиці навіть дуже гарні. Як коли вирвешся від своїх обов’язків на відпочинок, то приїзди до нас. Хата у нас велика (тут за 4 чи за 6 кімнат однакова плата, тому ми маємо 6), при ній чималий садок, де Маруся саме тепер збирається сіяти шпинат і редиску, живемо ми в «особняку», так що і Михальові буде простор. (Еге, скажи Михальові, що тут літав Уточкін, тільки я його не бачила, бо ще була слаба).
Щодо історії моєї, то я ніяк не придумаю, до якого історика э нею вдатись. Кримського не хочу трудити, бо знаю, що він тепер часто дуже слабує на очі, то читання чималого рукопису могло б йому зашкодити, але, може, я попитаю його, до кого б він порадив удатись. Все-таки дай переписати і пришли мені переписане (може, вже в Єгипет), то я перше перегляну сама.
А тепер у мене ще до тебе прохання. Коли ти сама призволяєш держати такі давні рукописи у себе, то чи не прийняла б ти до себе і наш так званий «архів» – рукописи, що вже використані, давні листи і т. і., сього набереться на скриню в 1½×1 арш. завбільшки. При нашому бродячому житті (а воно ще, либонь, довго мусить бути таким) все це дуже нівечиться і обтяжує. Якщо ти не маєш перспективи блукання перед собою, то, може, тебе не обтяжила б така скриня, стоячи десь у кладовці, але як се тобі невигідно, то скажи, не стісняючись. Іще хотіли б ми тобі послати збираницю книжок і журналів прочитаних і хоча не зайвих, але і не необхідних для нас, що лежать у нас без ужитку, бо тут читачів на їх нема, а в Катеринославщині могли б людям послужити під твоєю опікою, може, і в самій Кам’янці. Деякі з них можна б і пожертвувати в якусь відповідну бібліотеку (ми б зазначили, які саме), а деякі ми просили б, щоб ти подержала у себе, хоч і мертвим фондом, але з тим, щоб ми колись, усталившись десь на міцно, взяли б їх. Одіслати їх в Колодяжне або в Гадяч мені не хотілось би, бо то на пропаще і нікому з пропажі навіть користі не буде – просто миші поїдять або на «цигарки» підуть; тут вони теж з різних причин не дуже певні життя, коли мене і Кльоні нема дома, отже, було б нам спокійніше, якби ти їх прийняла.
Тільки, може, я уявляю собі твоє життя більше усталеним, ніж воно єсть (я, напр., не знаю, чи ти вже затверджена губернатором), коли ж і ти «номад», то се, звісно, було б тягарем для тебе таскати кілька пудів «завазадла» архівного по всіх усюдах за собою і платити за нього по дорогах (ми вже немало заплатили), і я б ніколи не зважилась таке накидати тобі. Напиши мені, коли можеш, скоріше, як ти відносишся до сеї справи, щоб я ще до виїзду на зиму могла знати, як я маю розпорядити з паперами і книжками.
15.XI. Ні, видно, прийдеться одвикнути писати такі довгі листи. Перервала писання, було ніколи, а вчора цілий день кисла, боліла спина і живіт і напала непоборима апатія, а лист лежав тим часом.
Се я хотіла порадити тобі, якщо ти поради приймаєш, не готуватись ще сеї зими до докторських іспитів. Мені здавалось у Києві, що твоє здоров’я дуже захитане, і тепер я думаю, що тобі слід би якось його укріпляти, а не розхитувати ще більше надмірною працею. Ще чи вдасться, чи ні, витягти якусь користь з того докторського диплома, а шкода від форсованої роботи напевне буде. Глядися, Лілеєнько, дуже тебе прошу. Краще вишивай свою колекцію до вистави, се робота спокійна і, певне, не може дуже втомити. Може, в тебе є такі рисунки, з яких я зуміла б вишити, то пришли, я з охотою поможу тобі, я часто буваю в такому стані, що тільки вишивати й здатна, а більш до нічого, тому й вишиваю чимало (лежачи). Мені навіть цікаво було б отримати нові узори не хрестиками.
Чи вже у тебе тепер Оксана і Дора? Як у тебе, то поцілуй їх від мене і скажи, що напишу їм, як знатиму, де вони саме. Дорі я дякую за лист і за готовність вислати мені гроші. Оксані (знов-таки, якщо вона приймає поради) я б радила побути у тебе, поки мине сподіваний критичний період; адже ніколи за кордоном вона не зможе врядитися так з їдою і іншими вигодами, як се, напевне, можливо тепер у тебе, а вона ж тепер повинна дуже про се дбати, жертвуючи навіть всякими іншими своїми і Тосиними інтересами. Я тепер не раз мушу жалувати, що в свій час дуже нехтувала тим, що здавалось мені «егоїстичним», бо тепер мій «альтруїзм» вилазить боком не тільки мені, а й тим, для кого він нібито найбільше мав служити… Ну, та моя біда скінчиться на моєму тільки поколінні (є шанси так думати принаймні), то ще се невелика біда, а людям, нормальнішим у сьому напрямі, ніж я, і перспективи стоять ширші. Я знаю тут родину, де всі причини на те, щоб діти виходили хворі та кволі, а проте та дитина, яку я бачила, здорова якось надзвичайно, хоч на виставку, і то тільки завдяки режимові її і родичів. І ми всі були б здоровіші, якби більше ладу було в свій час з тим «режимом»…
Ти питаєш про здоров’я Кльоні. З легкими спокійно зовсім, а горло все слабке і голос часто не хоче служити, та й нерви раз у раз мучать. Тяжка у нього професія, а тут ще й роботи більше, ніж у Телаві. Оце мають на слідство перевести – роботи буде менше, зате роз’їзди верхи по гірських дорогах, не знаю, чи будуть ліпші, ніж робота…
Ну, вже кінчаю. Цілую міцно-міцно тебе і Михаля. Пишіть мені обоє.
Твоя Леся
Фотографії тобі пришлемо, як одпечатаем, бо готові прийшлось роздати знайомим перед виїздом, а наново ми ще не встигли зробити. Одкритки від тебе я не отримала і тільки тепер довідалась адресу. Наші тобі кланяються. Кльоня цілує тебе і Михаля.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 322 – 327.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 582 – 586.
Подається за автографом (ф. 2, № 400).
Олександр Антонович – Карпов, названий батько К. В. Квітки, служив рахівником в управлінні Південно-Західної залізниці.
Я бачила три осені в Ялті – Леся Українка лікувалась у Ялті в 1897, 1898, 1907, 1908 рр.
Уточкін Сергій Ісайович (1874 – 1916) – спортсмен-авіатор, один із перших російських льотчиків. Виступав з показовими польотами в багатьох містах Росії і за кордоном.
Щодо історії моєї – Йдеться про складений в 1890 p. Лесею Українкою підручник «Стародавня історія східних народів».
Наш так званий «архів» – Матеріали цього архіву довгий час зберігала О. П. Косач-Кривинюк. Нині архів зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ.
В самій Кам’янці – У 1910 – 1922 р. О. П. Косач-Кривинюк працювала в Лоцманській Кам’янці на Катеринославщині (тепер передмістя Дніпропетровська) на посаді земського патронажного лікаря.
Фотографії тобі пришлемо – цих фотографій в нашій галереї нема.