Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

31.01 – 1.02.1910 р. До сестри Ольги

31 січня – 1 лютого 1910 р. Гелуан 18/І 1910. Hélouân. Villa Continental

Любая Лілеєнько!

Я вже давно вибираюся написати тобі «справжнього листа» і через те не написала досі жадного. Поки був Кльоня, ми то домівки шукали, то з пансіона в пансіон переїздили, – все шукали, де б дешевше, – а потім таки трохи екскурсії робили, бо я знала, що як лишусь сама, то вже не рипатимусь, та й так ото час проходив. З тих переїздів ніякого пуття не вийшло, бо ми таки назад в Continental вернулись, але се таки не з нашої вини: знайшли ми було домівку, по-тутешньому недорогу – коштувало б з утриманням 100 р. в місяць (тепер коштує 130 p.), але хазяїн, довідавшись, що у мене не нефрит, а туберкульоз нирок, так злякався зарази, що ледве дав нам переночувати, а другого дня рано ми вже мусили вибратись. В Pension Antonio було так, може, рублів на 10 – 15 в місяць дешевше, ніж тут, в Continental, a якщо стільки само заплатити, то була б ліпша хата, але зате дуже погане молоко і масло (а мені його багацько треба) і дуже непривітне та занадто парадне товариство, до того ж за лікарську поміч прийшлось би дорожче платити, бо то не санаторіум і лікаря там нема.

Пробувала я вдаватись в Каїрі до того лікаря, що рекомендував Ізраель (раз я до нього їздила, раз він до мене), але з того діла не вийшло і лікар той скомпрометувався в моїх очах. Сказав він мені, щоб достачити йому матеріал для аналізу, Кльоня повіз йому ті пляшки, він вилив їх у скляну посудину, подивився проти сонця, сказав, що «не так зле, як він сподівався», та й вилив геть той «матеріал», заявивши, що він і без аналізу «на око» все знає, що треба… Може… Потім сказав Кльоні (а потім, приїхавши в Гелуан, повторив і мені), що моя слабість майже невлічима, що клімат спочатку, може, й буде мені помагати, але потім перестане, що я можу прожити й довго, але здоров’я моє буде все гіршати, і що взагалі для мене є тільки одно лікарство – вприскування туберкуліну, а як се не поможе мені, то вже ніщо не поможе […].

Почуваюся я тут ліпше в тому напрямі, що рідко буває підвищена t° (та й то не більше 37,2), крові «на око» не видко (а в Телаві було дуже вже виразно видко), голова рідше болить і загальне почування ліпше. Усе-таки бувають «зигзаги» – часом болить спина і ноги таки чимало, і се, як я завважила, найбільш тоді, коли я мало лежу, а багато сиджу. Різдвяними святками дуже сильно боліло, бо я таки трохи засиджувалася з добрими людьми то за балачками, то за якою-небудь грою знічев’я. Потім трапилась мені одна спішна робота (зарібку ради перекладала концесійні та орендні контракти з французької на російську), а що я тепер ніколи не пишу сидячи, усе лежачи, то прийшлось чимало полежати. Три дні пролежала, 15 р. заробила, а до того ще й спина та ноги перестали боліти.

Зрештою, не думай, що я вже так зранку до вечора писала, але як і при іншій роботі лежу (я тільки без діла – сиджу), то і виходило так, що сиділа я тоді тільки за їдою (се, однак, п’ять раз на день!). А робота в мене тут таки є раз у раз. Тут у моді вчитись чужих мов, от і в нас у санаторії вчаться в мене французької мови 4 чоловіка (з них 2 ще й німецької вчаться у мене ж), і я маю щодня 3 – 4 години зайняті. Перше щодня по чотири години вчила (2 г[одини] до обіду і 2 г[одини] увечері), а тепер одна учениця захорувала і не вчиться, то вже маю по 4 г[одини] через день, а знов через день по 3 г[одини]. Тим способом заробляю від 65 до 75 р. на місяць, а коли є ще яка випадкова робота, то й більше. Але се, по-тутешньому бюджету, ледве дає половину утримання, так що все-таки мушу проживати запасні гроші, що мене не дуже-то радує […].

На превелику досаду, Кльоні не вдалося перевестись в інше місце, і, либонь, прийдеться ще перелітувати в Телаві. Тепер не знаю вже, коли мені їхати туди: май там страшенний! А знов же прикро, що Кльоня так довго буде без мене, бо я боюся, що він перетомиться, – я таки чимало помагала йому в писанні службовому, а там, в Телаві, все такі «грамотеи», що й за гроші путнього помічника не знайде, а муситиме все робити сам. Та й так, хоч з ним його мати, а все-таки я не впевняюся, в разі якої біди, на її догляд… Дуже погано роз’їхатись на такі простори, що й лист 15 день іде!.. Горло його, звісно, за місяць не вигоїлось, тільки поправилось, а вигоїтись могло б хіба за довгий час відпочинку, – який же там відпочинок? Я тобі, здається, не писала, що в Тифлісі перед виїздом в дальшу дорогу у нього була з’явилась кров з горла, і в Каїрі лікар казав, що то таки було, власне, з горла, а не з легких, бо як воно перетомлюється, то наступає гіперемія і можуть лопатись капіляри. Утішило нас все-таки, що тут не знайдено ніяких язв, взагалі ніяких ознак туберкульозу, але все-таки се ослаблення, кажуть, наслідок туберкульозу і возиться з ним, либонь, прийдеться довго. Ex, якби на ту зиму так місяців на чотири виїхати вкупі!..

Пишу я сього листа безконечно і безладно – у нас тут 30 душ народу живе, і куди не поткнись – заважають, а в хаті сидіти прикро і некорисно вдень, увечері вчу людей, а потім буваю втомлена і вже не маю енергії писати. Через місяць людей поменшає, дні подовшають, ранки й вечори потеплішають, місця стане більше, бо й на північних балконах можна буде сидіти, – от тоді вже я буду писати по-людськи. […]

Цілую міцно тебе і Михалів. Пишіть мені.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 299 – 301.

Вперше надруковано в уривках у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 334.

Подається за автографом (ф. 2, № 398) із незначними скороченнями.