31.01 – 1.02.1910 р. До сестри Ольги

Любая Лілеєнько!

Я вже давно вибираюся написати тобі «справжнього листа» і через те не написала досі жадного. Поки був Кльоня, ми то домівки шукали, то з пансіона в пансіон переїздили, – все шукали, де б дешевше, – а потім таки трохи екскурсії робили, бо я знала, що як лишусь сама, то вже не рипатимусь, та й так ото час проходив. З тих переїздів ніякого пуття не вийшло, бо ми таки назад в Continental вернулись, але се таки не з нашої вини: знайшли ми було домівку, по-тутешньому недорогу – коштувало б з утриманням 100 р. в місяць (тепер коштує 130 p.), але хазяїн, довідавшись, що у мене не нефрит, а туберкульоз нирок, так злякався зарази, що ледве дав нам переночувати, а другого дня рано ми вже мусили вибратись. В Pension Antonio було так, може, рублів на 10 – 15 в місяць дешевше, ніж тут, в Continental, a якщо стільки само заплатити, то була б ліпша хата, але зате дуже погане молоко і масло (а мені його багацько треба) і дуже непривітне та занадто парадне товариство, до того ж за лікарську поміч прийшлось би дорожче платити, бо то не санаторіум і лікаря там нема.

Пробувала я вдаватись в Каїрі до того лікаря, що рекомендував Ізраель (раз я до нього їздила, раз він до мене), але з того діла не вийшло і лікар той скомпрометувався в моїх очах. Сказав він мені, щоб достачити йому матеріал для аналізу, Кльоня повіз йому ті пляшки, він вилив їх у скляну посудину, подивився проти сонця, сказав, що «не так зле, як він сподівався», та й вилив геть той «матеріал», заявивши, що він і без аналізу «на око» все знає, що треба… Може… Потім сказав Кльоні (а потім, приїхавши в Гелуан, повторив і мені), що моя слабість майже невлічима, що клімат спочатку, може, й буде мені помагати, але потім перестане, що я можу прожити й довго, але здоров’я моє буде все гіршати, і що взагалі для мене є тільки одно лікарство – вприскування туберкуліну, а як се не поможе мені, то вже ніщо не поможе.

Пляшечку з сим туберкуліном він привіз із собою в Гелуан і хотів уже вприскувати, але як я спитала, скілько се коштуватиме, то він заправив стільки, що виходило 80 р[ублів] на місяць. Сього я дати не могла (та й не хтіла), і ми з ним розсталися назавжди! Я казала йому, що Ізраель позволив пробувати сі вприскування тільки в обстановці клінічній, під постійним наглядом лікаря, але він запевняв, що зовсім досить, коли він приїздитиме двічі на тиждень, а що наглядати я можу сама над собою, а в разі потреби можу по телефону викликати його з Каїру (по 10 р[ублів] за візит), «якби, напр[иклад], ніяк не можна було спинити кровотечі з нирок»…

Все це мені якось не сподобалось, і я вдалась до хазяїна Continental’я, лікаря, на пораду. Він вприскування tuberculinum ухвалив, хоча і не вважає, що без того я незлічима (навпаки, він думає, що моя «стадія» зовсім ще не дуже лиха), тільки що з tub[erculinum] поправка може скоріше і радикальніше піти. Тож і врадила я так, що знов вернулась в Continental, плачу 130 р[ублів] на місяць, і в сю плату входить также лічення. Одначе вприскуваннів ще не починала.

Треба було спочатку аналізи поробити, а тому всякі обставини довго заважали, потім на який час зіпсувалася погода (бувало навіть вечорами по +7 R, що вважається тут дуже холодно) і лікар боявся, що яка-небудь випадкова простуда абощо зіб’є нам нормальний триб лічення. Тепер знов приходиться тиждень пождати, а тоді вже почнем. Кажуть, що небезпечного в тім нема нічого, бо тепер дозіровка дуже обережна і, крім того, за мною буде постійний нагляд, як тільки що буде «не тот», то й покинемо. Все-таки спробувати варто, може, справа посуватиметься швидче, та й коли можна витравити той «туб[еркульозний] грунт», то чому ж і не зробити. А він таки є, бо от знову при аналізі знайдено бацили (хоч і небагато, «ganz vereinzelt»). Крім баціл, знайдено червоні кров’яні кульки, 4 pro mille білку, плисковатий епітелій і малий «удельный вес», а більш нічого особливого (лейкоцити в щот не йдуть). Лікар задоволений, що нема ніяких циліндрів, каже, що се показує на незачепленість самої ниркової товщі, а тільки на «катар лоханок», що, на його думку, зовсім не так уже погано.

Почуваюся я тут ліпше в тому напрямі, що рідко буває підвищена t° (та й то не більше 37,2), крові «на око» не видко (а в Телаві було дуже вже виразно видко), голова рідше болить і загальне почування ліпше. Усе-таки бувають «зигзаги» – часом болить спина і ноги таки чимало, і се, як я завважила, найбільш тоді, коли я мало лежу, а багато сиджу. Різдвяними святками дуже сильно боліло, бо я таки трохи засиджувалася з добрими людьми то за балачками, то за якою-небудь грою знічев’я. Потім трапилась мені одна спішна робота (зарібку ради перекладала концесійні та орендні контракти з французької на російську), а що я тепер ніколи не пишу сидячи, усе лежачи, то прийшлось чимало полежати. Три дні пролежала, 15 р. заробила, а до того ще й спина та ноги перестали боліти.

Зрештою, не думай, що я вже так зранку до вечора писала, але як і при іншій роботі лежу (я тільки без діла – сиджу), то і виходило так, що сиділа я тоді тільки за їдою (се, однак, п’ять раз на день!). А робота в мене тут таки є раз у раз. Тут у моді вчитись чужих мов, от і в нас у санаторії вчаться в мене французької мови 4 чоловіка (з них 2 ще й німецької вчаться у мене ж), і я маю щодня 3 – 4 години зайняті. Перше щодня по чотири години вчила (2 г[одини] до обіду і 2 г[одини] увечері), а тепер одна учениця захорувала і не вчиться, то вже маю по 4 г[одини] через день, а знов через день по 3 г[одини]. Тим способом заробляю від 65 до 75 р. на місяць, а коли є ще яка випадкова робота, то й більше. Але се, по-тутешньому бюджету, ледве дає половину утримання, так що все-таки мушу проживати запасні гроші, що мене не дуже-то радує […].

На превелику досаду, Кльоні не вдалося перевестись в інше місце, і, либонь, прийдеться ще перелітувати в Телаві. Тепер не знаю вже, коли мені їхати туди: май там страшенний! А знов же прикро, що Кльоня так довго буде без мене, бо я боюся, що він перетомиться, – я таки чимало помагала йому в писанні службовому, а там, в Телаві, все такі «грамотеи», що й за гроші путнього помічника не знайде, а муситиме все робити сам. Та й так, хоч з ним його мати, а все-таки я не впевняюся, в разі якої біди, на її догляд… Дуже погано роз’їхатись на такі простори, що й лист 15 день іде!.. Горло його, звісно, за місяць не вигоїлось, тільки поправилось, а вигоїтись могло б хіба за довгий час відпочинку, – який же там відпочинок? Я тобі, здається, не писала, що в Тифлісі перед виїздом в дальшу дорогу у нього була з’явилась кров з горла, і в Каїрі лікар казав, що то таки було, власне, з горла, а не з легких, бо як воно перетомлюється, то наступає гіперемія і можуть лопатись капіляри. Утішило нас все-таки, що тут не знайдено ніяких язв, взагалі ніяких ознак туберкульозу, але все-таки се ослаблення, кажуть, наслідок туберкульозу і возиться з ним, либонь, прийдеться довго. Ex, якби на ту зиму так місяців на чотири виїхати вкупі!..

Пишу я сього листа безконечно і безладно – у нас тут 30 душ народу живе, і куди не поткнись – заважають, а в хаті сидіти прикро і некорисно вдень, увечері вчу людей, а потім буваю втомлена і вже не маю енергії писати. Через місяць людей поменшає, дні подовшають, ранки й вечори потеплішають, місця стане більше, бо й на північних балконах можна буде сидіти, – от тоді вже я буду писати по-людськи.

Бачила я тут частенько Чикаленківну, але тепер вона вже виїхала в Італію. Легкі її добре поправились. Я бачила її аналіз мокроти, і там уже нема ні баціл, ні волокон, тілько трошки епітелія. Лікарі находять, що легкі їй загоїлись, а що вона все-­таки чимало кашляє, то се має бути від нервів, бо вона дуже істерічна. Тут їй на нерви таки досить погано було, я думаю, що се головно тому, що вона була в поганій санаторії, але вона розчарувалась в Єгипті взагалі (хоча він їй вигоїв легкі і горло) і поїхала в Неаполь. Чи се добре, чи ні, невідомо.

Напиши мені, де тепер Маня Б[иковська]. Я нічого про неї не знаю і не маю її адреси.

Цілую міцно тебе і Михалів. Пишіть мені.

Твоя Леся

19.І

Скінчила саме листа, та не встигла одіслати, як прийшов твій великий лист з Маніним при ньому. Відпишу коротко на головні питання. Білинського я ще не бачила, бо він всього позавчора вернувся з Мекки і ще не зібралась йому написати, але оце таки напишу.

Грінченкам теж напишу (однаково збіралась), але, правду кажучи, не знаю, чи слід його переконувати тепер їхати сюди. Безперечно, було б добре, якби він одразу поїхав сюди, як я радила йому се ще в свій час (спеціально для того написала довгий лист), але тепер, після кровотечі, може, се і небезпечно для нього. Тут всі лікарі не радять кровохаркаючим жити в Гелуані – кажуть, занадто б то сухо; в марті, крім того, вже почнеться період, коли бувають хамсіни, згубливі для таких хворих. Нарешті, слова «туберкульоз» тепер тут бояться і неохоче приймають видимо хворих (я тепер нікому сього слова про себе не кажу).

Хоча се все, може, і не так страшно. Може, лікарі просто не хотять принажувати таких хворих, бо з ними клопітніше, ніж з нирковими, котрих досить є тут, щоб з них прожити (я знаю тип «курортного» лікаря і тому маю права їх підозрівати). Адже Левицька поправилась тут, бувши «безнадійно» хвора; і тепер я знаю тут одну дівчину, що мала велику кровотечу восени (не тут), а тепер поправляється напрочуд; нарешті – Чикаленківна теж поправилась.

Ну, у всякім разі, напишу про Єгипет, що можу доброго, а се немало!

Від мами листа я не мала жодного, відколи я тут, – видно, щось poste restante схибила. Отже, й про Янчарського вперше читаю (не рахуючи, що він сам колись давно писав мені з поводу своєї композіції). Перекладу того (для музики) я справді б не взяла: 1) тому, що зробила б його погано, бо се для мене каторга – писати «під ноти», а партачити «имя не позволяет», 2) тому, що, після невеличкої проби, лікар заборонив мені брати спішну роботу – вона мені не під силу, у мене від срочної роботи падає вага і t° підвищується. Однак, при нагоді, подякуйте п[анові] Янчарському за честь і скажіть, що з охотою я б зробила йому ту роботу, якби мала тепер для того силу.

Твоє бажання пожити в Єгипті я не вважаю утопією і сподіваюсь приготувати для того реальний ґрунт.

Спасибі за довгі, славні листи. Мій дальший лист буде – про Єгипет, а сей вже, прости, «еґоцентрічний» вийшов.

Сьогодня отримала «Р[ідний] Кр[ай]» з «Йоганною».

Цілую ще раз міцно тебе, mio giglio d’oro.

Твоя Леся

Недавно я мала картку від Оксани – пише, що мається добре (я їй вже відписала).

Я говорила з своїм лікарем про Гр[інчен]ка, він казав, що коли t° в Гр[інченка] не вище 38 і нема каверн, то можна їхати сюди, инакше дуже небезпечно і може зле скінчитись. Напишу в сьому дусі до Козловських, нехай поможуть Марії Мик[олаївні] зважити, як треба чинити в данім разі.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 299 – 301.

Вперше надруковано в уривках у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 334.

Подається за автографом (ф. 2, № 398) із незначними скороченнями.

"Незначні скорочення", про які брехливо написали радянські видавці, складаються з 3 великих фрагментів: 1, «Пляшечку з сим туберкуліном… зовсім не так уже погано»; 2, «Бачила я тут частенько Чикаленківну… не маю її адреси»; 3, від дати «19.І» до кінця листа. Їх додано за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 182 – 187.

…вдалась до хазяїна Continental’я, лікаря… – Тобто Рабиновича.

Чикаленко (в одруженні Скоропис-Йолтуховська) Вікторія Євгенівна (1887 – 1964) – перекладачка, донька українського громадського діяча, видавця, публіциста, мецената, члена Старої Громади Чикаленка Євгена (Євгенія) Харламповича (1861-1929); упродовж 1900-1904 рр. були сусідами Косачів у Києві (вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 91). Навчалася у Франції й Італії, закінчила Академію мистецтв у Мілані, студіювала археологію й історію скульптурного мистецтва.

…Левицька поправилась тут… – Згадується Левицька Зінаїда Костянтинівна.

Янчарський – композитор, 1910 р. пропонував Лесі Українці зробити автопереклад окремих поетичних творів польською мовою, які хотів покласти на музику.

Напишу в сьому дусі до Козловських… – Ідеться про подружжя Козловських – Н.Кибальчич та її чоловіка, який був лікарем Б.Грінченка в Італії.

…нехай поможуть Марії Мик[олаївні]… – Тобто М.М.Грінченко.