Помилкові погляди О.Забужко
на драматичну поему «Одержима»

Микола Жарких

Інтерпретація «Одержимої» (с. 86 – 89) як твору автобіографічно-сповідного є помилкою. Це твір суб’єктивний, але не автобіографічний. Леся Українка каміння в поліцію не кидала – факт незаперечний. Це Міріам кидала, і на той час (початок 20 ст.) кидання каміння в поліцію було одним з тактичних прийомів революційної боротьби (цей прийом увічнений у відомій скульптурі І.Шадра «»).

У неортодоксальній, гностико-маніхейській традиції можна знайти вказівки на те, що подібну місію ранньохристиянська екзегетика (згодом скваліфікована ортодоксальною церквою як єретична) певний час була схильна приписувати Юді. Власна «есхатологічна програма» Міріам на диво схожа до цієї ідеї, загубленої в нетрях давніх релігій і єресей сходу (на яких, NB, Леся Українка таки несогірше зналася – ще замолоду спромігшись самотужки написати підручник стародавньої історії східних народів!), – ідеї найбільшої, трансцендентної жертви, яку здатна скласти людина своєму божеству (с. 90).

1. Підручник написаний за французьким зразком. Інша справа, що, перекладаючи, Леся Українка сама вчилась. От якби замість отаких псевдовчених глибин просто зайнятись виявленням джерел, використаних Лесею Українкою в підручнику – то був би внесок в науку.

2. Есхатологічної програми не буває. Можуть бути есхатологічні погляди чи концепції, але програми – що треба робити, щоб настав кінець світу – досі не чувано.

Ніхто з наших дослідників так і не застановився над питанням, звідки, властиво, в Українчиної героїні така незвична для християнської традиції, чисто гебрейська форма імені, і не натрапив на недвозначний «гностичний слід» (с. 93).

Давайте застановимось! Міріам у книзі Числа, 12 – сестра Мойсея та Аарона. Що показують різні біблійні тексти? В моєму примірнику української православної Біблії стоїть «Маріям», в українській греко-католицькій Біблії – просто «Марія». У «Біблійній енциклопедії» архімандрита Никифора (1891 р.) – «», причому наступне гасло подає: «, по-єврейськи – Маріам». Нарешті, англійська Біблія подає «Miriam». З позицій логіки (звичайної, не-жіночої) це значить, що Марія – Маріам – Маріям – Міріам є фонетичними варіантами одного імені, які не мають ніякої спеціальної смислової нагрузки. В православній традиції, як ми бачимо, Маріам / Маріям вживається на означення сестри Мойсея, щоб уникнути плутанини з просто Марією – богородицею. Єврейське письмо, як відомо, передає тільки приголосні, тому всі наші фонетичні варіанти відповідають одному М-р-м.

Чи справді фонетична форма «Міріам» вказує на якесь «гностичне джерело»? Google на запит «Miriam» запропонував 27.5 млн. веб-сторінок, Yahoo – 17.9 млн., MSN – 6 млн. Висновок: ця форма імені є дуже поширеною в латинській графіці, і сто років тому вона була так само поширена. Якщо хоча б 1 % із цих веб-сторінок містить документи, створені до 1900 року, то й тоді вийшло б сотні тисяч «джерел». Вихоплювати з них одне і проголошувати – ось звідси запозичено! – було б необачно.

Але найважливіше те, що англійська нормативна (не-гностична, не-апокрифічна і не-єретична) Біблія називає сестру Мойсея саме Miriam. Що Леся Українка знайомилась із англійськими біблійними текстами, коли збирала матеріали для статті «Джон Мільтон» – добре відомо.

И понапрасну не надо

Разные причины не надо

Нам искать, конечно, не надо…

З усіх можливих пояснень Оккам радив вибирати найпростіше. Тому я й вибираю англійську Біблію, а не міфічний «гностичний слід».

У цьому житті – рідкісна удача! – була й смерть «містичного нареченого» (С.К.Мержинського) і її «ініціація потойбіччям». Ідеться про межову не лише для Лесі Українки, а й для всієї української культури подію, яку можемо умовно означити як «ніч «Одержимої»» – не просто початок нового етапу у творчості письменника, а таки дослівно, народження класика (с. 86).

Простою мовою, ніч «Одержимої» – це Преображення, тільки що без фаворського світла. Я б смерть близької людини удачею назвати не наважився, але ж мені, як людині здорового глузду, і феміністична критика незрозуміла…

Розгледіти за екзистенційно-вольовою, добровільно вибраною і самозрежисованою смертю Міріам народження Лесі Українки як національного генія (с. 108).

Ані Міріам («Одержима»), ані неофіт («В катакомбах»), ні Нартал («Руфін і Прісцілла»), ні Ардент («Адвокат Мартіан») не є ідіотами і добровільно смерть не обирають. Всі вони є революційними борцями, які готові віддати життя за перемогу своєї справи. Їх загибель є результатом зіткнення із сильною державно-поліційною машиною, а не результатом якоїсь міфічної «саморежисури». Вигадки О.Забужко недоречні.

На прикладі «Одержимої» ми вже бачили, що концепція любові в Лесі Українки в ортодоксальну християнську догматику не вкладається і що за аналогами треба шукати радше серед гностичних та маніхейських джерел, згідно з якими цілий наш матеріальний всесвіт не є богосотворений, а навпаки, перебуває в полоні царства темряви […] коли у фіналі Міріам падає під градом каміння, тут уже таки впору озватися голосу з небес, який проголошує – спасена – і навіть найтвердіший догматик не міг би цього заперечити (с. 156 – 158).

1. Відома річ, що Леся Українка була атеїсткою, то чого б її поняття мали відповідати християнським догмам? Атеїзм, дорогі товариші, якраз і полягає в запереченні тих догм, які суперечать науці та здоровому глузду.

2. Християнська догматика є річ умовна і розпливчаста. Оскільки люди творять собі богів за власним образом і зразком, то по мірі розширення області знань кожного конкретного суспільства розширюється і догматика.

Простою мовою, скільки догматистів – стільки й догматик, а починаючи з 16 ст. у християнство намішалось стільки сторонніх елементів, нерідко протилежних за змістом, що нині будь-яке твердження можна з рівними підставами вважати догматичним і антидогматичним. Ще простішою мовою це зветься еклектика.

3. Коли хто читав «Одержиму», той знає, що в ній про створення світу не говориться.

4. Богосотвореність матеріального всесвіту найбільше і найконкретніше заперечують представники наукового атеїзму, який з 19 ст. поширився значно більше, ніж усі різновиди гностицизму разом узяті.

5. Голосу з небес глупа Леся Українка не здогадалася ввести, а розумної Оксани Забужко тоді ще не було – от і не було кому підказати. Той, хто хоч трохи читав твори Лесі Українки, знає, що вона рішуче заперечувала релігійні «чудеса». Так, вона двічі мала нагоду показати воскресіння Христа («Одержима», «На полі крові»), і обидва рази вона подає тільки розповіді про це. В «Руфіні і Прісціллі» таки впору було вивести руку божественного провидіння, яка бере єпископа за шкірку і переносить його з тюрми в місце, недоступне римській владі – але Леся Українка переконливо показує, що єпископ рятується завдяки згуртованості й жертовності християнської громади. Юда («На полі крові») тільки уявляє собі, що Ісус його цілує – але причиною був мокрий від роси листок дерева, що упав на нього. Отже, «чудеса» з точки зору Лесі Українки – це (1) або помилкова інтерпретація людьми цілком природних явищ, (2) або те, що існує тільки в людській уяві.

Все це – цілком бездоганний матеріалізм і атеїзм (за який я дуже ціную Лесю Українку). Отже, «голос з неба» повністю незгідний з усією творчістю Лесі Українки, і трактовка, яка його потребує, – рішучо помилкова.

Ми бачимо, що для видобування гностичного змісту з драматичної поеми «Одержима» О.Забужко вживає прийом коментування по дотичній і запускається в такі історико-релігійні глибини, куди може забиратись, не ризикуючи зламати собі шию, тільки дуже освічена людина. Звичайно, до Лесі Українки та її драматичної поеми ці «глибини» не мають ніякого стосунку.