Хто така Оксана Забужко…

Микола Жарких

О.Забужко добре відома всім як автор повісті «». Це була перша в моєму житті книга, яку я ніколи не тримав в руках, прочитавши її від першого до останнього слова з екрану за копією, завантаженою через Інтернет. Це тепла і щира повість розповідала про звичні речі з незвичної точки зору, і авторка цілком заслужено здобула всенародну славу. Навіть ті, хто ніколи не читав нічого українського – і ті знали, що є на світі така Оксана Забужко і що вона написала щось особливе. Одним словом, ця повість збагатила сучасну українську літературу.

Але бувають випадки, коли такий успіх нищить свого творця: прийом, який спрацював тут і зараз, починає видаватись універсальним шляхом до успіху в будь-якій темі. Тиражування звичного прийому у невластивій йому сфері гарантує, навпаки, провал, і на автора починають дивитись спочатку з жалем (такий талант зійшов на пси), потім зі сміхом і, нарешті, з роздратуванням (а, він там ще копирсається!). Так, слухаючи нудну і безформенну «Дівчину з Заходу» і мимоволі впізнаючи у шинкарки Мінні інтонації Флорії, а у постаті шерифа Ренса – бліду копію барона Скарпіа, ми зітхаємо і дивуємось: невже це той самий Пуччіні? Автор тієї самої «Тоски»? Як він міг не розуміти – патетика, яка личить Каварадоссі, є смішною в устах розбійника Раміреса…

Те саме повторилося з О.Забужко. Ті прийоми, які забезпечили успіх у польових дослідження українського сексу, викликають тільки жаль / сміх / роздратування, коли застосовуються до творчості Лесі Українки.

«Лісова пісня»

Першою жертвою польової методики падає «Лісова пісня»:

Килина «сама припитувалась через люди», примітивши собі в красунчикові Лукашеві сексуальну здобич (с. 241).

Так робить сучасна освічена міщанка; але в умовах дрібного приватновласницького господарства, яке ведуть Лукаш з матір’ю, дружину для сина обирають перш за все як робітницю. Про це кожен міг би дізнатись, якби замість трансфізичних мудрувань про гностицизм прочитав собі повість І.С.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Або спробував вникнути в народну пісню, записану Лесею Українкою:

Не питайся, мій синочку, брівок на шнурочку,

тільки ходи, людей питай, чи спряде сорочку.

Де ж тут «сексуальна здобич»?

Коментар О.Забужко цікавий як зразок тих помислів і асоціацій, які виникають з поводу «Лісової пісні» у сучасних польових дослідниць українського сексу, серед яких авторка займає далеко не останнє місце. Але сама «Лісова пісня», яка малює цілком реальний побут поліських селян кінця 19 ст., таких елементів змісту не несе.

«Осіння казка»

Вираз «сексуальна здобич» сподобався авторці:

Служебка в «Осінній казці» розглядає Лицаря як свою законну сексуальну здобич і пропонує йому там-таки, в свининці, «поженихатись» (а українські підручники досі розповідають нам, як «всі українські письменники любили народ»!) (с. 579).

О.Забужко знову демонструє свою вправність польової дослідниці українського сексу і не хоче розуміти Лесю Українку.

«Осіння казка» – алегорична сатирична драма, і кожна дієва особа в ній – алегорія певної політичної сили. От і в даному випадку «поженихатись» – це не займатись тим ділом, яке дівчата люблять більше за все, а пропозиція від царської адміністрації (яку персоніфікує Служебка) на адресу ліберальної інтелігенції (яку персоніфікує Лицар) стати на царську службу.

«Осіння казка» є сатирою, спрямованою проти негативних явищ у житті українського народу (в даному конкретному випадку – проти царського уряду). Нерозуміння природи сатири (досить-таки дивне для професійного літературознавця, але на це нема ради) приводить О.Забужко до помилкового висновку: свою власну ненависть до народу вона приписує Лесі Українці.

«Камінний господар»

Намагання на кожному кроці робити відкриття в царині українського сексу не раз ставить авторку в комічне положення, якого вона, позбавлена відчуття гумору, не помічає:

Дон Жуан зі своєю шпагою, якою він, як істим фалічним символом, вимахує навсібіч (с. 489).

Мушу пояснити, що гостра видовжена сталева полоса з руків’ям, звана шпагою – це зброя, і форма її продиктована не намаганням зробити цікавий для жінок символ, а потребою ефективною колючої дії, яка наносить смерть ворогу. Так само і досконалі зализані форми авіаційної торпеди, зенітної ракети, протитанкової гранати виникли з потреби знищувати ворога, а не для того, щоб дівчата, розглядаючи їх, мали приємні мрії.

Листування

О.Забужко коментує листа Лесі Українки до О.Кобилянської (від 26.02.1902 р.) про спіритизм:

Очевидно, що найбільше роздратування в Лесі Українки тут викликає профанний, масофікований до ярмаркового рівня спосіб презентації «закритого» знання (с. 181).

З тексту листа очевидне протилежне – що Леся Українка занепокоєна самим припущенням, що О.Кобилянська вірить в існування таємного знання, доступного через спіритизм. Леся Українка занепокоєна явним ухилом від здорового глузду й атеїзму в обскурантизм.

Із приятельських листів Лесі Українки до А.Кримського виводиться бажання

уважніше поставитися до гіпотези С.Павличко про латентний гомосексуалізм А.Кримського (с. 71).

От і не пишіть нікому листів, якщо не хочете, щоб феміністична критика спіймала вас на «латентному гомосексуалізмі». Беріть приклад із мене – я нікому листів не пишу:

Коли я вмру, на світі залишиться

Сто сорок гривень на рахунку в Ю-Ем-Сі.

А може, і того не залишиться,

Як долар знову виросте в ціні.

Отже, книга О.Забужко – це графоманія, яка так і не зуміла перетворитись на міфографію. Характер письменницького таланту О.Забужко, як польової дослідниці українського сексу, рішуче не надається для створення міфу про Лесю Українку.