Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Дослідження / Помилкові погляди Оксани Забужко на Лесю Українку / …та проти соціал-демократів

Помилкові погляди Оксани Забужко на Лесю Українку

…та проти соціал-демократів

Микола Жарких

X

Управління

Окрім народників, О.Забужко розгнівалась також на марксистів і соціал-демократів і шпетить їх при кожній слушній і неслушній нагоді. Так, з приводу листа Лесі Українки про «Капітал» К.Маркса вона пише:

Леся Українка відкинула грядущу «нову релігію» 20 ст. ще категоричніше з усім приналежним скепсисом інтелектуалки, яку ніщо не відпихає так, як догматизм і фанатизм (с. 167).

Вузенький прошарок української інтелектуальної еліти зумів не підпасти під вплив соціалістичної «релігії прогресу» (с. 219).

Я не бачу потреби апології Лесі Українки на пункті її антимарксизму. Вона знаходила «Капітал» складним і важким для розуміння – але ж вона щиро признавалася, що для неї й арифметика є складною. Той, хто не розуміє якусь економічну теорію, ще не може вважатись свідомим борцем проти цієї теорії. Правдиві погляди Лесі Українки на соціал-демократію викладені в її власному тексті для публікидодатку від впорядчика до українського перекладу брошури Шимона Дікштейна «Хто з чого жиє».

Ця брошура є скороченим популярним викладом першого тому «Капіталу». Отже, Леся Українка, організовуючи переклад цієї брошури українською мовою, складаючи свою передмову, передаючи скомпонований текст у Галичину для публікації (а за такий вчинок можна було і в Сибір потрапити!), вважала, що робить корисну для українства справу. І слушно вважала – додам я.

Найліпші пророцтва, як відомо – це ті, що складені через 50 чи 100 років після пророкованих подій, коли всі фактори з’ясовано і всі наслідки проявились. Легко зараз написати: «Дурість марксизму очевидна», але не такою-то вона була очевидною у 2 пол. 19 ст. (якщо справді була дурість, а не крок на складному шляху пізнання). Для мене, наприклад, дурість «постмодернізму» (тобто чогось сучаснішого за саму сучасність) є очевидною, але ця очевидність ніяк не допомагає тисячам хворих на «постмодернізм» інтелектуалів, які на все підряд кажуть «дискурс» – так, неначе інших слів у мові нема.

Марксизм у 2 пол. 19 ст. не був ані догматичним, ані фанатичним. Це була політично-економічна теорія, яка була частково слушною (наприклад, викладки про розширене виробництво; всі ці слушні речі мовчки сприйняті наступними поколіннями теоретиків без будь-яких посилань на одіозного після 1917 року К.Маркса), а частково була помилковою (наприклад, погляд на класову боротьбу як на універсальний рушій історичного процесу; цей погляд постав як абсолютизація досвіду політичного розвитку Європи 17 – 19 ст. і був безпідставно поширений на всі суспільства. Але не слід забувати й того, що цей погляд був узагальненням відомого К.Марксу поля історичних спостережень; і якщо на доступних нам тепер полях спостережень цей погляд не працює, то вже ж Маркс з того не винен).

Помилкові моменти марксизму долались в ході подальшого розвитку науки і політичної практики. Наприклад, принципове для К.Маркса положення про соціалістичну революцію, яка має відбутись одночасно в усіх капіталістичних державах, є узагальненням досвіду революцій 1848 року. Пізніша соціал-демократія (хоча б Бернштейн і Каутський) цю революційність облишила, тим-то товариш Ленін і картав її за ревізіонізм і реформізм. Але по мірі того, як міцніла надія приходу соціал-демократів до влади шляхом виборів, міцнів і реформізм, бо вони йшли до влади задля того, щоб вдосконалити своє суспільство, а не для того, щоб його знищити.

На сьогоднішній день нема у світі якоїсь поважної країни, де соціал-демократи не побували б при владі і де вони не залишили б позитивних здобутків у вигляді 8-годинного робочого дня, оплачуваної відпустки, соціальних гарантій по непрацездатності, системи пенсійного забезпечення, загальної середньої освіти, відділення церкви від держави, прямого і рівного виборчого права і рівноправності жінок.

Але пригадаймо, що сто років тому нічого цього не було! Тривалість робочого дня визначав кожен буржуй зосібна, і держава у це не втручалась. Ніяких оплачуваних відпусток не існувало (не хочеш працювати – то не працюй). Кожен робітник, який захворів або дістав травму, автоматично опинявся на вулиці, і ніхто ним більше не журився. Пенсійне забезпечення мали тільки офіцери та чиновники після відставки. Загальною була церковно-парафіальна школа, – назва, яка сьогодні вживається як синонім поганої освіти (і то цілком слушно). І так далі.

Всі ці здобутки, які сьогодні вважаються мало не одвічними встановами, сто років тому були гаслами передової соціал-демократії (в чому були згідні як революціонери, так і реформісти). І сьогодні я не знаю жодного антикомуніста й антимарксиста, який би сказав: «Оскільки пенсія по старості є марксистською вигадкою, а я не терплю нічого марксистського, то прошу мені пенсію не сплачувати». Нині всі користуються рівною мірою здобутками суспільного прогресу, за який боролись соціал-демократи, але деякі «мислителі» з цих «усіх» не хочуть визнавати за ними навіть історичних заслуг, нагадуючи своєю поведінкою свиню під дубом (істотна відмінність: дуб продовжує сипати свої жолуді усім – навіть таким свиням; котрі, в свою чергу, знають, що їхні підкопи дубу не загрожують).

Замість того, щоб звинувачувати марксизм у дурості й догматизмі (і то на безпечній віддалі, коли за такі міркування в тюрму не вкинуть), треба слідом за Прісціллою запитати: чому «дурний» марксизм перетворився на релігію, опанував масами і таким чином став матеріальною силою, чому він запалював на жертви і поривав до боротьби, в той час як незмірно розумніший скептицизм так і залишив усіх байдужими?

Що з тих «поважних рацій», як не можуть

вони ні одного створити дива

у людських душах так, як то створили

перекази чудові галілейські,

що цвітом невмирущим зацвіли

серед пустині людського невірства?

Чому Леся Українка брала участь у революційному соціал-демократичному русі? Тому що вона хотіла для України незалежності. Для цього треба було змінити устрій Російської імперії. Але через повну нездатність царського уряду до будь-яких реформ першим кроком до зміни устрою мало б стати повалення царизму. Ясна річ, що зробити таку революцію власними силами українські революціонери не могли, бо революції відбуваються в столицях (в даному випадку в Санктпетербурзі). Але вчинити поважний виступ у Петербурзі могли тільки російські революціонери. Тому українці, які брали участь в російських революційних організаціях, боролись за волю України. Ця програма дій була сформульована ще М.П.Драгомановим і в різних формах проводилась в життя аж до 1991 року, до здобуття незалежності. Пригадаємо, що на горбачовському З’їзді народних депутатів українські демократи, такі як Черняк і Яворівський, підтримували російських демократів Сахарова і Собчака, а не звіроподібних єдинонеділимців. І якщо названі депутати можуть пишатись своєю участю у боротьбі за демократію, то чого ми мусимо соромитись участі Лесі Українки у цій боротьбі й вибілювати її від соціал-демократизму?

Не слід також забувати, що соціал-демократами були на той час (на початку 20 ст.) геть усі розумні і прогресивні люди. Кожна розумна і прогресивно настроєна людина шукала собі однодумців і знаходила їх серед людей соціал-демократичних поглядів. Справді, чого б Лесі Українці не податись в октябристи? чи в конституційні демократи? чи прямо в чорносотенці, в «Союз Михаїла архангела»? Перебравши ці можливості, неважко побачити, що ніякої альтернативи соціал-демократам просто не було: всі інші були або відверті реакціонери і обскуранти, або великоруські шовіністи-єдинонеділимці, яких просто корчі брали при слові «Україна».

Отже, в участі Лесі Українки в соціал-демократичному русі не можна вбачати нічого недостойного чи ганебного. Скептичне ставлення до тих чи інших теоретичних положень того чи іншого напрямку соціал-демократії, як-от до «Капіталу» – це нормальне явище для будь-якої людини, яка звикла думати над прочитаним, і це ще не означає заперечення чи розриву з самим рухом. Соціалізм – це не самі брошури, це згромадження для підпільної революційної боротьби з царизмом. Участь у ньому могла для кожного обернутись казематом і Сибіром – і Леся Українка була цього добре свідома. Але участі в цій боротьбі вона ніколи не зрікалась.

Таким чином, запізнілий похід О.Забужко проти марксизму випав ще менш вдалим, ніж її виправа проти народників. Підхід авторки позбавлений історизму: вона оцінює теорії, які були поширені сто років тому, з позицій сучасної політичної практики, і навіть гірше – приписує давнім теоріям властивості однойменних сучасних теорій. Не той тепер соціал-демократ пішов, але ж і Хорол-річка – не та.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5383

Модифіковано : 17.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.