Словник небувалих слів

Микола Жарких

Авторка сама усвідомлює, що пише незрозуміло, але причину цього вона вбачає не в собі (не в своїй нездатності висловлюватись ясно), а в усіх інших, і скаржиться на

відсутність в сьогоднішній українській культурі, навіть в межах так званої «академічної спільноти», елементарного мовного консенсусу, єдиного нормативного розуміння засадничих для сучасної гуманітаристики термінів та понять. За таких умов будь-яка полеміка з уявними опонентами по ходу писання унеможливлюється (с. 37 – 38).

Простою мовою, українці ще не доросли для сприйняття такого високопарного вчення, яким є, за власним визначенням авторки, її «грубецький том літературної езотерики» (с. 8).

Розуміння авторського тексту (а тим більше – думок автора) дуже ускладнюється через любов О.Забужко до ефектних пустопорожніх виразів, які вочевидь не можуть мати ніякого смислу. Оскільки вони фігурують у тексті, то вони мали б щось значити, але що саме – нікому не відомо. Я навіть склав короткий словничок таких виразів.

Феміністична методологія (с. 43). Ну, методологія, як пояснюють словники – це наука про методи пізнання, про їх співвідношення, взаємну залежність, межі застосування і границі достовірності. От, скажімо, вибух ядерного реактора можна вивчати методом спостереження (тобто почекати, поки якийсь реактор вибухне), методом натурного експерименту (взяли та й висадили і дивимось, що буде), методом математичного моделювання (безпечніше для публіки, але менше очевидно), методом аналогії (порівнюючи з падінням метеориту чи виверженням вулкану), і т.д. От методологія і повинна вказати нам, який метод чи групу методів треба вжити, щоб отримати достовірне знання про предмет.

А що феміністичного ви можете вказати в порівняльному методі чи методі статистичного аналізу?

Феміністична методологія неможлива з тієї ж самої причини, з якої неможлива феміністична арифметика чи феміністична ботаніка. Хіба б то була така арифметика, де двічі два дорівнює стеариновій свічці, і така ботаніка, де на вербі груші ростуть.

Зрештою, є й аргумент від практики: коли Софія Ковалевська відкрила третій випадок точного інтегралу обертання твердого тіла (1888 рік), то вона діяла тим же методом, що й її попередники Леонард Ейлер та Жозеф Лагранж. В результаті «випадок Ковалевської» вивчають студенти-механіки по всьому світу. А що рівноцінного відкрили ті, хто керувався «феміністичною методологією»?

Зробити позитивний внесок в науку – то не така проста річ, як поставити поруч два красивих учених слова у сподіванні на те, що вони в сукупності будуть позначати щось нове і корисне.

Феміністична критика (с. 42, 118). Це логіка буває звичайна, абсурдна і жіноча (тобто така, що в порівнянні з нею навіть абсурд виглядає логічно). А от критика – вона або просто критика, або просто абсурд. Це так само ясно, як нуль помножити на нуль – буде нуль.

Відчуваючи слабкість своїх «теоретичних засад», О.Забужко кидає анафему на всіх, хто сумнівається в існуванні «феміністичної критики»:

Не дивно, що саме феміністична критика (Р.Веретельник, С.Павличко, В.Агеєва), безпомильно впізнавши «своє», змогла нарешті твердо встановити у Лесі Українки цю первинність «жіночого проводу», – здобуток, евристично неоціненний і, на щастя, остаточний і оскарженню не підлягає [? такий, що оскарженню не підлягає? – М.Ж.], всі спроби його опротестувати вражають нестак навіть неприхованою мізогінією [? не неприхованою? – М.Ж.], як, головно, тою кричущою інтелектуальною безпорадністю, котра мимохіть наводить на гадку про «лисенківців» і «мічуринців» у боротьбі з «буржуазною лженаукою» генетикою. (с. 405)

Якщо оминути властиву «жіночому реченню» боротьбу підмета з присудком і врахувати, що з точки зору «феміністичної методології» заперечення заперечення – це те саме, що й заперечення заперечення заперечення, то сила цитати виходить така: той, хто не вірить у феміністичну критику – ретроград на кшталт «біолога-мічуринця». Анафема!

Якби справа дійсно стояла так ясно, то таких прокльонів не було б потрібно (істинність таблиці множення, чей же, анафемами не підтверджують). Відай, є ще в Україні люди із здоровим глуздом, які не вірять в існування феміністичної критики просто через те, що за нею не числиться ніяких позитивних здобутків.

От і я, прочитавши книгу О.Забужко, пересвідчився, що всі розмови про «феміністичну критику» – це просто спроби замаскувати відсутність конкретних результатів. І тут ніякі анафеми не допоможуть.

Феміністична теологія (с. 197). Це поняття є найбільш зрозумілим серед незрозумілих. Якщо звичайна теологія займається основоположним для існування людства питанням про те, скільки чортів можуть розміститись на вістрі голки, то феміністична теологія з’ясовує питання, чи зручно їм там – на вістрі голки – кохатись.

Трансфізичне бачення (с. 51). Бачити у прямому значенні – це отримувати інформацію про зовнішній світ за допомогою електромагнітних хвиль довжиною від 400 до 800 нанометрів (які спрощено звуть світлом або світловим випромінюванням). Таке бачення можна називати фізичним, хоча це визначення нічого не додає, оскільки інакшого способу бачити не існує. Отже, «трансфізичне бачення», якби воно існувало, мало б означати отримання інформації без допомоги такої грубої і прикрої субстанції, як електромагнітні хвилі. Хто уподобав собі оце «трансфізичне третє око позасвітньої мудрості» (с. 50) – читайте Лобсанга Рампу, а Лесі Українці дайте спокій.

Братерський дух «комітату» з виборною демократією, заснованою на моральному, а не на дисциплінарному праві (с. 319).

Я вирішив дізнатись, що значить загадкове слово «комітат» (звичайно, як автор «» я добре знав, що комітат – це назва адміністративної одиниці в Угорщині, тобто район чи повіт, але це значення тут явно не підходить). Інтернет поцікавився в мене, чи я не помилився в наборі слова, чи не хотів я написати «комітет». Я йому: «Я знаю, що я хочу». Інтернет мені: «Комітат (від середньовічного латинського comitatus – графство, нім. Komitat, угор. megye), назва адміністративної округи в Угорщині». З цим запитом я пересвідчився, що я знаю те, що знають усі, а усі, в свою чергу, знають тільки те, що знаю я. «І ніхто того, браття, не знає, // що собі Оксана Забужко думає-гадає».

Дискурсивний резервуар (с. 126). Не вмію доповісти, що воно таке. Може, те саме, що й екскурсивна ємність, а може, це поняття ближче до суккурсивної цистерни. А може – чого не буває! – це щось подібне до інкурсивного сховища?

Далі я ставлю читачам завдання для самостійної роботи – пояснити, що могли б значити наступні вирази книги:

Самозрежисована смерть (с. 108)

Свідомість гендерної тожсамості (с. 111)

Сексуально-політична парадигма (с. 113)

Гендерний маркер (с. 136)

Есхатологічна велич шлюбу (с. 160)

Гіпнагогічні галюцінації (с. 221)

Божиста іскра трансцендентної любові (с. 224)

Ерос Майдану (с. 316)

Потужний струмінь своєрідної аристократичної контрреформації на світський лад (с. 335)

Система загублених смислів української історії (с. 403)

Гностико-феміністична переакцентуація (с. 404)

Лицар-трікстер (с. 410)

Релігійна вірність саме шлюбу, а не нареченому (с. 441)

Духовно-комунікативне поле (с. 540)

Всі ці вирази (більше я пошкодував виписувати) є незрозумілими, а тому з їх допомогою не можна нічого пояснити. Навпаки, з їх допомогою можна тільки заплутати будь-яку справу. Річ у тім, що будь-яке речення, яке містить подібні незрозумілі вирази, само стає незрозумілим (і як наслідок – ложним):

What is null propagation? Well, it means that if you evaluate an expression like

a + b + c + d + e

and if any of the intermediate results is null, the result of the expression is null (and therefore false), without an exception being raised.

(Це правило, зрештою, добре відоме кожному програмісту.)

Внаслідок оцього поширення незрозумілості книгу О.Забужко мимоволі доводиться читати за методом червоноармійця Чулкова із кінофільму «Бумбараш»: «Таблиці й картинки пропускаю, а у пролетарську суть вникаю».

Своєю книгою Оксана Забужко довела, що й українською мовою можна писати незрозуміло – тобто в цьому відношенні ми вже зрівнялись із «Європою», де незрозумілі книжки видаються усіма мовами.