1. Зміст Біблії
Моріс Верн
Переклад Лесі Українки
Біблія з’являється нам у двох досить відмінних виданнях: єврейська Біблія і грецька Біблія. Єврейська Біблія мав три великі розділи: 1. Тора (Thorah) або Закон, що теж зветься книгами Мойсеєвими або П’ятикнижжям; 2. Небіїм (Nebyim) або Пророки; 3. Кетубім (Kethoubim) себто писання. Сі три відділи мають у собі ось які книги:
Тора або Закон має п’ять книг: 1) Битіє; 2) Вихід; 3) Левітів; 4) Числа; 5) Второзаконня.
Небіїм або Пророки мають шість так званих перших пророків, потім 15 книг так званих остатніх пророків, разом 21 книга; ось їх реєстр: 6) Ісуса Навіна (Josue); 7) Суддів; 8) перша книга Самуїла; 9) друга книга Самуїла; 10) перша книга Царств; 11) друга книга Царств; 12) Ісайя; 13) Єремія; 14) Єзекиїл; 15) Осія; 16) Іоїл; 17) Амос; 18) Авдій; 19) Іона; 20) Міхей; 21) Наум; 22) Аввакум; 23) Софонія; 24) Аггей; 25) Захарія; 26) Малахія; 12 книг остатніх пророків можуть уважатись за один том, тоді твори мають складатися з 4 книг.
Кетубім або Писання мають 13 творів: 27) Псальми; 28) Притчи; 29) Йов; 80) Пісня Пісень; 31) Рут (Ruth); 32) Плач Єремії; 33) Еклезіаст; 34) Естер (Esther); 35) Даниїл; 36) Ездра; 37) Неемія; 38) перша книга Літописів (Chronica) або Параліпоменон; 39) друга книга Параліпоменон. Усіх разом 39 книг.
Грецька Біблія, себто видане Біблії, зроблене в давні часи для жидів, що говорили по-грецьки, прийнята й християнською церквою, має ті самі книги, лише в іншому порядку і з чималими додатками: сі додатки часом доповняють текст, а часом становлять цілі нові твори. Ми спогадаємо тут ось які зміни в порядку книг гебрайської Біблії: Рут поставлена після Судіїв; дві книги Самуїла і дві книги Царств злучені під назвою чотирьох книг Царств; книги літописів або Параліпоменон, Ездри й Неемії поставлені зараз після Царств, а після них стоїть зараз Естер; книги властиво пророчі відсунені на самий кінець, а на їх місце поставлені головні Писання, власне Йов, Псальми, Притчі, Еклезіаст і Пісня Пісень.
В зборі властивих пророків видно, що Даниїл стоїть після Єзекиїла, а Плач єсть немов продовженням книги Єремії. Додатки до Естери і Даниїла змішані з самим текстом сих книг. Кілька книг невідомих єврейській Біблії вставлено в різних місцях: (40-41) Товія і Юдіти після Неємії, (42) книга Премудрости Соломона, (43) Екклезіастик після Пісні Пісень; (44) Варух після Єремії, врешті (45 і 46) дві книги Макавеїв після Малахії. Всіх разом 47 книг.
Сі розділи і порядок зостались взагалі ті самі в (латинській) Вульгаті і в нових перекладах Біблії з тією невеличкою відміною, що протестанти ставлять частіше окремо книги другого канону, себто ті книги грецької Біблії, яких нема в єврейській. Взагалі поділи, про які ми тільки що говорили, можна звести до таких головних назв: 1) закон; 2) історичні книги; 3) поетичні книги і книги премудрості; 4) пророчі книги.
Кожній з сих 46 книг у нас будуть присвячені окремі статті. Тут ми маємо тільки дуже коротко характеризувати їх, так щоб можна було здати собі справу про зміст Біблії. Щоб се зробити, ми приймемо такий спосіб класифікації, який найбільше уживається в новітні часи, послугуючись працею біблійної критики. Біблійні книги можна розділити на чотири круги:
1. Історичні книги – се книги Суддів, 1 і 2 Самуїла, 1 і 2 Царств, Ездри й Неємії, 1 і 2 Параліпоменон, 1 і 2 Макавеїв;
2. Книги Закону або Початків – се 5 книг Мойсеєвих, книга Ісуса Навіна (Josue);
3. Пророчі книги, – се книги Ісайї, Єремії, Єзекиїла, Даниїла, 12 малих пророків;
4, Книги поетичні і книги премудрості – до сих належить Псальми, Притчі, Йов і решта біблійних книг.
1. Історичні книги оповідають історію жидів, починаючи з того часу, коли вони оселились на Палестинській землі. Книга Суддів показує нам жидівський народ серед різних чвар, коли ще не встановилась упорядкована держава; книги Самуїла розповідають нам, як Саул дійшов до царського стану, дякуючи прихильності пророка Самуїла, потім доводять розповідь до остатніх часів царя Давида, що настав по Саулі; книги Царств оповідають про вступлення на трон Соломона, про царювання його, далі все дуже коротко – окрім уступів про пророків Ілію та Єлисея – оповідається про долю двох царств, Ізраеля або десяти колін і Юди, до зруйнована Юди Халдеями (588 до Р. Хр.).
По хронології, яка вживається в сих книгах, можна б подумати, що перші події, згадані там, відносять ся до часів коло 1500 року до християнської ери, але є поважні причини до того, щоб сю дату знизити значно і дійти до 1100 р. Вище згадані книги, се одинокі джерела, з яких ми можемо собі скласти яке-небудь поняття про стародавні часи жидівської історії, або про долю давних жидівських царств (від 1100 р. до Р. Хр. до 588 р. до Р. Хр.).
Ми бачили, що єврейська Біблія заводить ci книги в рубрику „перших пророків”. Ся назва об’ясняється тим, що в сих книгах панує улюблена теза пророчих писателів, по якій щастя чи лихо народа залежить від його вірності національному Богові. Всі разом сі книги, що власне складають один твір у кількох томах, відзначаються догматичним поглядом на речі, і погляд сей проведений скрізь систематично; в кожну хвилину одначе з’являються таємничі особи, „пророки”, органи божої волі, що провіщають євреям остатню руїну, сираведливу кару за їх провини проти релігії й моралі. Цілий твір можна б назвати проповіддю про те, як жиди отримали з божої ласки благодатну країну, потім утратили її по своїй вині, не вважаючи на численні остороги.
Відомо, що після полону або вавилонського вигнання жиди, під протекцією або принаймні при толеранції перських владик, спромоглися відновити в Палестині сталий лад. Книги Ездри й Неємії дають нам деякі покази, на жаль досить невиразні, на сі події, що належать до кінця VI ст. і до всього V ст. до нашої ери.
Книги Параліпоменон дають короткий звід давньої історії і початкїв життя нації в формі генеалогічних реєстрів, потім коротко розповідають про долю Єрусалима і Юдейського царства до часів полону, звертаючи особливу увагу на справу культа. Се немов би нове видано давньої жидівської історії, написане з погляду духовенства і столичного попівства.
Книги Макавеїв оповідають про повстання Макавеїв проти царя Антіоха, що були в другому столітті до нашої ери і закінчились відновленням крайової держави, незалежної від чужинців.
2. Книги Закону або Початків се ті, що звичайне ставляться завжди з самого початку Біблії. Їх називають Мойсеєвими книгами або П’ятикнижжям; новітні люди уважають відповідним долучати до них і книгу Ісуса Навіна, тоді се виходить твір в шести книгах або Шестикнижжя. Шестикнижжя описує давню долю прадідів жидівської нації, починаючи не тільки з патріархів Авраама, Ісаака та Якова, але від самісінького початку світу і людей. Се дає надзвичайно широку картину, бо Ізраель з’являється центром і підвалиною всієї світової історії. Звідси Боссюе мав зробити тільки один крок, щоб дійти до плану всесвітньої історії.
Шестикнижжя оповідає надто докладно про те, як власне жиди вийшли з Єгипту під проводом Мойсея, потім про їх пробування біля гори Синаю, де Бог дав їм повний закон через сього самого Мойсея, потім про завоювання краю Ханаанського Ісусом Навіном. З шести книг п’ять віддані сій темі. Шестикнижжя отже єсть епопея початків нації, а в неї вставлено повний збір законів громадських і обрядових. Се можна так звести в одно речення: Як Бог дивно справдив обіцянку, дану патріархові Авраамові, і дав його нащадкам у власть Ханаанський край, щедрий і чудовий дарунок божий.
3. Властиві пророчі книги складаються з промов до люду, що говорили при певних обставинах святі промовці, речники божі, „пророки”. Сі промови розвиваються завжди на одну тему: жидівський народ, покидаючи національного Бога для чужих богів, іде до своєї погибелі; проте ж Бог, по свойому милосердю, згодився помилувати невеликий гурт і той гурт стане коренем нового Ізраеля. Новий Ізраель буде щасливий і славний за свою слухняність божим наказам; він побачить, як чужі народи приймуть його культ і його Бога.
Коли ж розібрати кожну книгу окремо, то видно, що Ісайя, сучасник царя Єзекії (друга половина VIII ст. до нашої ери) віщує в першій частині своєї книги (гл. 1 – 39), що царство Юдине витримає напад ассірійців, а потім упаде перед халдейським паном, але з надією на славне відродження, а в другій частині книги (гл. 40-56) милосердя національного Бога визволяє божий народ із вавилонського полону і поселяє його знову на палестинській землі.
Ми бачимо, що Єремія, сучасник Йосії й останніх володарів юдейських (кінець VII ст. і початок VI ст.) старається впевнити своїх сучасників, що даремна буде всяка оборона проти Халдеїв, слуг божої помсти, і що краще здатись на волю божого промислу, бо він напевне після часу тяжкого досвіду підведе знову свій народ із руїни: – бачимо, що Єзекиїл, що належить до першої половини VI ст. (час полону), показує в минулому зруйнуванні Єрусалима і в вавилонському полоні кару, що завдав національний Бог за різні проступки; але прощення настане і пророк укладає вже плани для відбудування церкви, культу і народу на палестинській землі. Даниїл, віднесений теж до часів полону (VI ст. до нашої ери), показує нам у цілому ряді образів долю жидівського народу аж до часу релігійних утисків Антіоха Епіфана, з яких народ мав вийти вірним і переможцем; 12 малих пророків, кожний в свойому часі і в свойому крузі, від VIII до V ст. прикладають до сучасних їм з’явищ ті самі рації, мішаючи картання з надією.
4. Книги поетичні і книги мудрості всі досить розмаїті. Книга Псалмів, се збірник 150 поезій, взагалі коротких релігійних гімнів і справжніх церковних співів; в наголовку більшої частини сих поезій стоять імена авторів, найчастіше Давида. Йов, се велична поема, в якій автор виступає проти ідей про справедливе розділення щастя й нещастя між людьми по заслузі. Пісня Пісень – се пісні про кохання; Плач Єремії – елегії на руїну Єрусалима; до них можна зблизити книгу Варуха, що має в собі різні релігійні науки. Книги мудрості складаються з Еклезіаста, книги Премудрості Ісуса сина Сірахового (Ecclesiastique) і книги Премудрості Соломона. Врешті можна зібрати до купи чотири книги: Рут, Естер, Товія і Юдіти, що оповідають про різних людей, надто жінок, як вони через свою побожність та відвагу виходили з найтрудніших колізій і навіть визволяли жидівський народ із розпучливих обставин.
Класифікація, яку ми вказали, здається найвигідніша при розборі різних книг; вона не ломить прийнятих звичок і дає такі групи, що їх легко обійняти поглядом. Почавши з історичних книг, можна собі відразу знайти грунт, на якому має розвиватись історія літератури. Все ж ми спогадаємо тут дуже дотепну і багато в чому добру класифікацію, прийняту д. Райсом у його великій праці «La Bible». Сей учений розділив Старий Заповіт на сім частин:
1) Історія Ізраеля від завоювання Палестини до полону, що відповідає книгам Суддів, Самуїла і Царств;
2) Пророки поставлені в хронологічному порядку (окрім Даниїла та Йони);
3) Свята історія і Закон (П’ятикнижжя та Ісуса Навіна);
4) Церковна літопись Єрусалимська, себто книги Параліпоменон, Ездра й Неємія;
5) Поезія лірична, що складається з Псалтиря, Плачу і Пісні Пісень;
6) Філософія релігійна і моральна, куди входять книги Йова, Притчі, Еклезіаст, Премудрості Ісуса сина Сірахового, Премудрості Соломона;
7) потім під спеціальною рубрикою моральних оповідань Йона, Товія, врешті Варух;
8) в кінці література політична і полемічна, що складається з Рут, 1 і 2 книги Макавеїв, Естери і Юдіти.