Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

5. Текст і переклади Біблії

Моріс Верн

Переклад Лесі Українки

Питання про історію і остатню встанову тексту єврейської Біблії (про грецьку Біблію див. трохи нижче) ще досі не роз’яснились як слід. Ми скажемо тут якнайкоротше все головне про сю справу, поневолі тримаючись тільки можливих догадок. Найдальший пункт, якого можемо сягнути, принайменше думкою, се складання серії Іс. Навіна, П’ятикнижжя і книг історично-пророчих коло 200 і 160 р. до Хр.

В ті часи сі книги мусили бути написані на звоях (volumes) шкіри виробленої для писання. Сі звої мали форму давніх стяжок, поділених на сторінки вертикально, і читали їх навиваючи один кінець на паличку, розвиваючи в той час другий кінець. Звичаєм семітських мов, усі тексти були писані самими співзвуками, себто без самозвуків, наголосів або знаків пунктуації. Думають навіть, що слова писались безроздільно, а се при браку самозвуків, щоб визначали вимову, давало часто привід до помилок.

Щодо Писань, вони певне були написані на окремих звоях, уважаючи на час, коли були прийняті як книги навчання. Щодо поділів заведених у сих біблійних текстах, то тут допускають розділи досить великі відповідно до довгості уступів, що читались регулярно на зібраних вірних.

Ось пункт початку праці над текстами єврейської Біблії: перші списки були зовсім добрі для прилюдного читання, бо звичай помагав відділяти слова і акцентувати їх; але пізніше повстали великі невигоди. Справді після страшного розгрому жидівської країни, жидівські школи, що цвіли в Тиверіаді, в Палестині і в Вавилоні, від V до X ст. нашої ери, завважили, що традиційний текст був не досить забезпечений від усякої лихої зміни. Текст сей дійшов до них запевне з великими відмінами, що поробились цілими віками; вони додали до нього цілу систему точок: самозвуків, знаків акцентуації і пунктуації і тим уставили на далі читання нерухомо.

Можна думати, що ся робота, передана нам у рукописах і заведена вже від кількох століть у друк, дійшла до нас без змін. Історія тексту Біблії зводиться отже до сих двох головних точок: перше видання тексту було зложене коло двадцяти століть тому назад при обставинах, що грозили всякою небезпекою для книжок. Чи треба говорити про переписку, що конечне провадила до варіантів, про зіпсуття і зужиття манускриптів, зроблених із більш і менш міцного матеріалу і т. і.? По десяти століттях учені вставляють вкінець версію найбільш поважану за їх часу, що робиться потім справжнім textus receptus для новітньої Європи. Отже автори сеї ревізії чи рецензії самі відрізняють те, що „написано”, від того, як треба „читати”, і признають, що текст дійшов до них не без спотворення; вони зазначують теж багато трудностей в дрібницях і звертають увагу на непевні літери.

Відомо, яких обставин вимагає новітня критика, щоб установити знову давний текст: збирають манускрипти, переважно найдавніші, оцінюють варіанти і становлять головні з них поруч версії, яку вважають найбільше вартою признання. Отже матеріалів для такої роботи нам сливе зовсім бракує в Біблії, бо всі давні рукописи, раніші перегляду учених жидівських, званих масоретами, згинули, і дійшов до нас тільки текст, що вони встановили скоріш способом традиційним, ніж справді критичним. Се тим більше шкода, бо біблійний текст з’являє нам не одну трудність. Порівнюючи тільки деякі уступи, що дійшли до нас подвійними в самій Біблії, бачимо, що переписники оберталися з текстами на диво вільно.

Отже час узятися до критичного перегляду єврейського тексту, зазначуючи всі місця, де бракує сенсу. Хотячи їх поправити, можна з повним правом ужити вільності при переміні самозвуків і знаків пунктуації, що походять із масоретських часів. Можна, в другій лінії, і з великим розмислом зміняти поділ слів, і, в третій лінії, з найбільшою обережністю подавати зміни в співзвуках. Позитивних вказівок для такої роботи бракує, бо нема рукописів, що з’являли б собою варіанти, а такі рукописи запевне були в домасоретські часи, але праця учених знищила їх, через те треба брати на підмогу давні переклади, грецький, латинський, сирійський, що були зроблені по виданнях справді стародавніх, давніших від масоретського.

Добре критичне видання Біблії – не можна сказати, щоб ся праця була виповнена досі як слід – мусить бути згідним з тільки що визначеними правилами. Ми додамо, що всі заразом біблійні тексти можна уважати за досить добре доховані.

Звичайно, розділ на глави і вірші (стихи) не походить із дуже давнього часу; шкода, що його було зроблено дуже неправильно, часом занадто легковажно. Але, коли він уже освячений звичаєм, то краще триматись його.

Все, що відноситься до перекладів Біблії, май великий інтерес, бо власне через переклади на чужі мови святі книги жидівські розходились по греко-римському світі, а потім і по всьому світі. Завоювання Александра і встанова царств, що вийшли з його спадщини, ввели західну Азію в круг грецької цивілізації. І самі жиди з дивною зважливістю прилучаються до сього руху; всі перегородки, що хотів установити вузький сепаратизм, були переступлені і перекинуті. Жидівські колоністи, що оселились в Єгипті, в Александрії, забули навіть свою рідну мову; але ж вони держались своєї віри, батьківських звичаїв, і через те не могли обійтись без своїх святих книг.

Звідси повстала конечна потреба перекладу Біблії на грецьку мову. Можна собі здумати, що найперше був зроблений переклад П’ятикнижжя, потім перекладено потрохи історичні й пророчі книги, в решті Писання. Сей переклад єсть версія Семидесяти (Septante), або докладніше 72 перекладачів. Про се склалась легенда: сімдесят два вчені, зачинені в сімдесяти двох окремих келіях, перекладали кожний нарізно, але одночасно, святі книги; але як потім порівняли їх праці, то з дивом побачили, що всі сімдесят два переклади були однакові що до літери. Чим же об’яснити такий факт, як не божим натхненням?

Ближчі досліди одначе показали, що грецький переклад, хоч і вартий похвали, але до нього треба відноситись дуже обережно. Не тільки через вплив певних філософічних поглядів, що походили з грецької цивілізації, зміняли перекладачі багато уступів, але в роботі видно дуже часто сліди поспіху і непевне знання мови первотвору. З деякими книжками дуже погано обійшлись, деяких порядок дуже перестановлений; видно багато скорочень, а надто додатків, що не мають жодної автентичності!

Наскільки можна судити, робота, що скінчилась установленням версії 70, або грецької Біблії, могла бути почата коло 200 р. до Хр., потім провадилась до християнської ери заходом цілого ряду осіб, неоднаково компетентних. Автори, як ми бачили, не вважають ні на порядок, ні на число книг, прийнятих у канон палестинських жидів: вони вводять туди кілька нових книг, часом великої вартості, за що маємо їм дякувати; нові твори, се „книги другого канону Старого Заповіту”.

Переклад Семидесяти або грецька Біблія грав чималу роль в історії релігійних ідей; дякуючи погреченим жидівським ученим, єврейська Біблія стала приступна для заходу. Се „європейське” видання Біблії, здається, стало певного часу єдиним, яке знали культурні жиди; через нього зосталася в тіні єврейська Біблія. Власне версією 70 користуються Філон, Йосиф, письменники Нового Заповіту, не конче зважаючи на варіанти її проти оригіналу. Сі варіанти та відміна 70 від єврейського тексту найчастіше походять із вини перекладачів, часами однак залежать і то часто, ще й від того, що перекладачі мали у себе відмінний текст від нашого.

Текст версії 70 на жаль дійшов до нас в дуже пошкодженому стані, а справді критичного видання сеї версії ми не маємо й досі; проте вона, незалежно від її великого історичного інтересу, єсть дорогоцінним способом до поправки єврейського тексту.

Поруч із грецькою версією треба дати почесне місце латинській версії. Західна Європа, що говорила латинською мовою, хутко почула потребу в святих книгах на сій мові. Тоді була перекладена по латині версія 70. Тільки важніші уривки сих давніх латинських перекладів, відомі під загальною назвою Vetus Itala, доховались до наших часів; недавно у Франції опубліковано найцінніший із сих текстів, П’ятикнижжя Ліонське.

В кінці IV ст. по Хр., святий Єронім задумав дати християнському латинському світові поправнішу Біблію, перекладену просто з оригіналу; він написав просто з єврейського той переклад, що потім став офіціальним під назвою Вульгата (Vulgata). Взагалі Вульгата, се праця дуже варта уваги, дуже вдатна і при ній досі зосталась її висока вартість. Зроблена вона на підставі єврейських текстів, раніших масоретського перегляду, отже вона цінна тим, що свідчить про стан, в якому був текст в той час, і наводить нас на корисні поправки традиційного тексту.

Шкода тільки, що Церква латинської мови, для того, щоб не порвати з певними звичками власне в тому, що відноситься до Псалтиря, перемішала у многих місцях тексти Vetus Itala з версією святого Єроніма. Дуже потрібно було б мати сей переклад чистим, таким, як він вийшов із рук свого автора. Ми зазначуємо тут, що численні біблійні цитати, які притягають ся в отців латинської й грецької церкви, були порівнювані з Біблією, щоб побачити, якими текстами чи версіями вони користувались; се дуже корисний спосіб для критики тексту, і не треба забувати, що багато сих цитат могли бути зроблені на пам’ять і через те не можуть зовсім певно давати поняття про видання Біблії, що уживались письменниками. Відомо, що Вульгата затримує книги другого канону, властиві перекладові Семидесяти.

Є чимало давніх версій на східні мови, з них деякі дуже корисні, щоб установити, наскільки взагалі затримався в цілості традиційний текст і де в ньому недостачі; з сих перекладів ми згадаємо тут арамейські таргум, переклади, або скоріш перекази (вільні переклади), зроблені для вжитку вірних синагоги, таких, яким традиційна мова стала мало зрозумілою, – переклад сирійський, що мав належати до II чи Ш ст. по Хр., переклад коптийський, для вжитку християн єгипетського походження, і переклад ефіопський, що й досі тримається в Абіссінії; до нього з самого початку були прилучені декілька книг, невідомих навіть перекладачам Семидесяти, таких, як книги Еноха і Ювілеїв; ефіопський переклад вернув нам сі книги знову через багато віків після того, як вони затратились.

В міру того, як християнство займало дедалі все ширші круги, почувалась конечність дати різним народам святі книги на їх мовах. Можна б зложити цілі дуже цікаві глави історії літератури, якби дослідити різні форми, які прибирала Біблія в нових діалектах. Після винайдення друку переклади почали множитись і розходитись у числі небувалому до тої пори. Потім настав поділ, що зробила Реформація, і протестанство з надзвичайним запалом почало старатись, щоб зробити Біблію приступною для всіх.

У Франції переклади на народну мову все множаться після реформації католицької й протестанської. Католики прийняли головно переклад Сасі (Sacy), хоч на жаль він був зроблений не просто з оригіналів. Протестанти найбільше вживали женевський переклад, не раз виправлений, потім переклади Маршена та Остервальда; перекладам тим бракує часто доброго стилю і розуміння тексту. В новіші часи протестанти французької мови зробили дуже великий поступ перекладом Сегона (Segond), написаним мовою взагалі досить доброю і на підставі міцної екзегетики. Як роботу жидівського походження, ми згадаємо Біблію Кагена (Cahen). Врешті Біблія Райса (Reuss) з примітками і вступними словами, не вважаючи на мову часами не зовсім удатну, єсть книга великої ціни, єдина в своїм роді на французькій мові, бо в ній ми знаходимо поруч із перекладом, основаним на дуже поважному знанні мови оригіналу, все найважніше з роз’яснень, які зібрали за сто літ школи німецьких екзегетів.

В Англії офіціальна Церква має свою версію, недавно переглянену дуже старанно; протестанська Німеччина хвалиться перекладом, що вийшов з-під пера самого великого реформатора Лютера; вартість сього освяченого перекладу зістається й досі великою, так що в нього задумали внести тільки деякі легкі поправки щодо мови та ще такі, що потрібні при теперішньому кращому розумінні текстів. Німеччина має теж інші переклади, писані католиками й протестантами; з них ми згадаємо переклад De Wette, оснований на глибокому знанні оригіналу. Нема ні одної нації або групи християнської в Європі, яка б не мала своєї національної версії Біблії.

Діло пропаганди і вульгаризації Біблії набрало надто великої сили за наших часів через старання товариств, що звуть ся біблійними; се добровільні спілки, заложені найбільш у протестанських краях; вони збирають дари для того, щоб видавати Біблію для всіх, у перекладах і за дешеву ціну. Найважніше з сих товариств єсть „Біблійне товариство британське і чужоземне”, заложене 1804 р. Се англійське товариство переклало й надрукувало Біблію на 230 діалектах; деякими з сих діалектів не писано перед тим ще ніколи досі; щоб дати поняття про надзвичайну працьовитість сього товариства, ось показ діалектів і мов для центральної й східної Європи: литовська, польська, верхне-лужицька, нижнє-лужицька, чеська, мадярська, словінська, українсько-руська, верхне-романська, романська енгадінська, п’ємонтська, водівська (vaudois), північно-албанська, південно-албанська, румунська, сербська, хорватська, західно-болгарська, східно-булгарська, естонська-дорпатська, естонська-ревельська, лівонська, карельська, самоєдська, калмицька, черемиська, чуваська, татарська, кримська і т. п.

Для самої Індії ми могли б навести тут з пятьдесят мов або діалектів. Товариство не відступило перед трудністю перекласти Біблію на діалекти центральної і південної Африки. Як тільки місіонери здобули словницю мови, перекладачі брались до роботи. Коли через кілька віків після нас хто візьметься написати релігійну й інтелектуальну історію XIX-го віку, то різнородні наслідки сих енергічних заходів коло розширення Біблії будуть оцінені як найцікавіший факт. Може якому сміливому вченому попадуть у руки примірники Біблії на мові африканських негрів, і тоді йому може спаде на думку, що сі книги походять від туземців країни великих озер, від диких верхів Конго або Нямца.

Після сих вказівок про розширення Біблії в новому світі, наше завдання скінчено: ми думаємо, що дали громаді в точній і безсторонній формі відомості, конечно потрібні, щоб здати собі справу про зміст, складання, вартість і ширення Біблії. Кінчаючи, ми віддаємо ще раз честь сьому надзвичайному зборові, що єсть джерелом віри і побожності для вірних, а заразом із тим невичерпаним колодязем різнородних прикладів і науки для історика, філософа й літерата.