12.02.1895 р. До М. I. Павлика

Шановний друже!

Nie miła ksiądzu ofiara – idź, cielę, do domu.

Не треба «Народові» моїх грошей, дайте їх на «Поступ» – «толкоз ми по добре». Щодо членства, то я ще сього не зважила, у всякім разі, я надіюсь бути фактично його членом, коли не формально. Я не знаю й так, чи не завдадуть мені прикрощів добрі люди на повороті додому. Врешті, ще побачимо. Ви розумієте, що я не «страха ради» роздумую, а ради практичних причин, я б не хотіла в’язати собі руки більш, ніж вони вже зв’язані, у мене тепер думка росте і вже й так переросла ту рамку, в якій можна робити що-небудь одкрито в Росії. О, якби я була певна в своєму таланті!.. Ну, та що про се говорити?

Про комісіонера дядько Вам писав. Хату дядькову можна ширити, хоч дядько не зовсім її признає, але, на мою думку, то ще не багато значить, що ганок змінений. Не дуже налягайте на дядька з роботою, бо він і так робить не тільки «все, що може» (от зопсували хороше речення добрі люди!), але й більше, ніж може, треба пам’ятати, що він тепер погано мається, відколи його вчепився той кашель. Коли б Ви знали, яка се тяжка річ і для нього, і для всіх, оті приступи кашлю. Тепер мовби трошечки легше, а то днів два тому назад був такий напад, що сливе цілу годину тривав. Звісно, це його мучить дуже, і яка ж тут уже сила до роботи? А тут люди шарпають з усіх боків, і французи, і лондонці, і німці, і Ви – треба ж на всіх поспіти. Фольклорні болгарські праці сьогодні посилаю Вам [всі, окрім «Допълнение къ Слав. Преправки на история на Едипа», що ще не вийшла окремою відбиткою] – читайте. Постараюсь познаходити і російські праці і пришлю Вам їх заголовки, а як буде можна, то й самі книжки.

Дуже б хотіла я написати якскоріше свою брошурку, але не можу обіцяти дуже скоро, бо треба ще прочитати дві товстющі німецькі книги та одну англійську – се ж не жарти! Не хотілось би, щоб на моїй книжці стояв невидимкою епіграф: «Бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, тільки ж я пила й їла»…

Ох, галицькі справи, галицькі справи! Que le diable m’emporte, si j’y comprends quelque chose! Далебі, інший раз думаєш: «Ей, взяти б віника, замахнути разів два-три, вимести всю барвінщину, романчуччину і багато іншого в придачу, то принаймні чисто було б!» Показував мені дядько лист Ок[уневського], хоч убийте, нічого не розумію. Але навіщо я вам пишу про се, як воно і так Вам обридло?

Що б Вам про наших написати? Ліда і Рада оце недавно скінчили бальовий сезон, а то таки чимало танцювали, раз навіть у свого князя на вечорі, з Радою і дядина їздила. Тягли вони й мене, але я зоставалась дома, бо одно, що не випадало кидати дядька самого, а друге, що я нічого не розумію в таких розривках, як і взагалі не люблю великого товариства. Раз тільки була я з Радою у її знайомих швейцарців на маленькій вечірці (Рада страх любить танцювати, як і слід в 17 літ), та й то потім вимкнулась і пролежала піввечора в темній хаті. Видно, для сього треба іншої натури.

Стараюсь, щоб Рада ходила в концерти і взагалі не дуже засиджувалась дома, бо воно ще таке молоде, а кругом так багато сумного, то нехай би собі погуляло, коли може. Ліді було трапилась прикрість, хлопчик її було прибив собі руку і лежав три дні слабий, тепер вже поправивсь. При Лідиній експансивній і нервовій натурі такі випадки їй дорого коштують, вона занадто піддається кожному враженню. Для неї, по-моєму, велика шкода, що вона не пішла на ширшу дорогу, а зачинилась у сім’ї сливе виключно, – на дрібницях розтратить свою вдачу. Врешті, се, може, розумування старої дівчини in spe, краще тих родинних справ не чіпати. Тільки не знаю, мені чогось шкода тих жінок, що приносять такі великі (і хто знає, наскільки потрібні) жертви. Я, здається, не могла б так офірувати себе, мого альтруїзму на се не стало б.

Здається, годі філософствувать, бо вже нема часу. Сподіваюсь, що Ваше здоров’я поправиться і що з ним не так вже погано, як Вам здається, може, то так, часове погіршення. Мені якби не анемія, то зовсім добре було б, ну, та, врешті, і так нічого собі – як не може бути зовсім добре, то нехай буде хоч не погано. Бувайте здорові!

Л. К.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 278 – 280.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 161 – 162.

Подається за автографом (ф. 101, № 325).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 297 – 299. Зауважено одне істотне різночитання з виданням 1978 р.

Чи не завдадуть мені прикростів добрі люди на повороті додому – Леся Українка має на увазі можливий арешт її царськими властями на австро-російському кордоні.

Прочитати дві товстющі німецькі книги та одну англійську – В архіві поетеси збереглася німецька книжка: Stern A. Milton und seine Zeit, Leipzig, 1877 (ф. 2, № 1345), та виписки з англійського видання листів Олівера Кромвеля (ф. 2, № 28). Ці книжки Леся Українка студіювала, готуючись писати книжку про Джона Мільтона.

Вимести всю барвінщину, романчуччину і багато іншого – тобто очистити галицьку громадськість від впливу реакційних діячів О. Барвінського і Ю. Романчука.

Окуневський Теофіл Іполитович (1858 – 1937) – західноукраїнський громадський діяч, адвокат, посол до австрійського парламенту.

як і слід в 17 літ – у книзі О.Косач-Кривинюк стоїть «14 літ», і зроблена така примітка: «Леся помилилась, пишучи, що Раді тоді було 14 років, бо було їй вже 18».