31.03.1895 р. До М. I. Павлика

Шановний друже!

Отримала вчора Ваш лист і хтіла, щоб сьогодні пішла моя відповідь, але, на мою досаду, запізнилась. Діло в тім, що у дядини вже є інфлюенца і вона злягла, отож я і Рада мусимо тепера глядіти слабих і взагалі всього, а се в Болгарії не така-то легка річ. Хоч все оце і прикро, але я чогось-то зовсім навіть «не трачу гумору», відай парадокс «чим гірше, тим ліпше» має до певної міри свою рацію.

Дядькові, здається, трошечки краще, врешті, се як до години. Коли б тільки ота інфлюенца… Ну, та цур їй, якось-то буде! Більш нічого не видумаєш тут. Дядина перейшла в мою хату, а я тим часом на перепутті пишу до Вас, з перервами, і, певне, вийде мало толку.

Хоч я все продовжую не розуміти сих безконечних варіацій з «Громадським голосом», про які Ви мені пишете, однак постараюсь виразити деякі думки з поводу сього всього. Не розумію я:

1) чому галицькі соціал-демократи мають стояти конче під польською фірмою. І як се мириться з «державністю» Будзиновського, з українською самостійністю і т. п.?

2) Що се за погрози, що коли їм не дадуть грошей, то тоді і вони перейдуть до польської соціал-демократії, – де тут ідея і серйозне відношення, не кажу вже до своєї, але й до чужої справи? На місці польської соціал-демократії я б і сама не хтіла таких козаків охотного полку під своєю корогвою водити!

3) Чому тепер так неминуче потрібні гроші A. G. на «Громадський голос», коли в остатньому листі Ви писали, що «молоді» хотять самі видавати його, і, «розуміється, на галицькі гроші!»? І чи вже всі радикали вкупі не в стані скластись на 50 г[ульденів]?

4) Чому Франко, Яросевич і Данилович противні кандидатурі Трильовського? Що ж вони замість того хотять?

Тепер щодо грошей, даних Яросевичеві, скажу, що і я не в праві розпоряджувати ними, бо я не відпоручник взагалі A. G.; y мене було одно всього діло, і я його справила, а більш нічого не було доручено мені. Про гроші Яросевича було сказано: нехай їх стребують у Яросевича конечне і нехай повернуть на вибори. Отже, він повинен їх дати без балачки всякої. Окрім того, є 1000 р. (напевне знаю) на вибори. Остановка, отже, не в грошах, а в згоді і солідарності між самими радикалами. Що ж і хто тут може порадити?

Я не взялась би адвокатствувати за «Громадський голос» перед Яросевичем чи A. G., бо признаюсь, що не маю довір’я до Будзиновського з його товаришами, я їх знаю тільки по тих звістках, які маю від Вас в остатній час, і звістки сі не збільшують моєї віри в серйозність сих людей. Може, я в них помиляюсь – хотіла б так думати, – але діло стоїть так.

Коли б «Громадський голос» видавали Ви або інша людина певна, то, вірте, я обома руками готова була б йому допомагати, як-от тепер помагатиму «Народові», а так скажу тільки: побачимо, що ще з того буде. Запевне я буду рада змінити своє недовір’я на симпатію, але ж се не робиться навмисне.

Бувайте здорові і простіть за такий лист, я його цілий день писала, то воно й видно.

Л. К.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 293 – 294.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 170 – 171.

Подається за автографом (ф. 101, № 329).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 306 – 307. У цьому виданні лист датовано 19.02.1895 р. юліанського стилю, тобто 3.03 григоріанського стилю. Причини розбіжності датування на 1.5 місяці не з’ясовані. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Яросевич Роман (1862 – 1938) – громадсько-культурний діяч, лікар.

Трильовський Кирило (1862 – 1938) – член радикальної партії Галичини, один із організаторів товариства «Січ».