1907

Ольга Косач-Кривинюк

3 січня братова Олександра Євгеніївна Судовщикова-Косач пише Лесі поштою з Києва до Києва таки, бо Леся нікуди не ходить і до неї теж не ходять через те, що сестра Ольга заслабла, як помилково думали, на дифтерію, то щоб не розносити зарази.

5 січня мати писала Лесі з Полтави (Гончарська вул. д. 12), де вона працює в редакції «Рідного краю».

16 січня надіслано Іванові Франкові (Львів, ул. Понінського ч. 2) запросини від київської Просвіти працювати для неї. Підписи: тов. голови Л[ариса] Косач, секретар Д. Дорошенко. Адресу надписала Ольга Косач-Кривинюк.

16 січня надіслано такі самі запросини, як попередні, Володимирові Гнатюкові (ул. Чарнецького ч. 26, Наукове т-во ім. Шевченка у Львові).

28 січня М. В. Кривинюк поїхав з Києва до Праги. Його дружина Ольга і син тітки Єлени Юрій провели його на двірець. Вернувшися з двірця додому, довго сиділи з Лесею і дядиною (Л. М. Драгомановою) і балакали. Володимир Просяниченко, товариш брата Миколи, залишився у Косачів ночувати, щоб глядіти од злодіїв. Уночі від сусідів, що жили над Косачами, гості розходилися з таким вереском, що Леся, служниця і Просяниченко позривалися і побігли рятувать, як думали, різаних. Леся вирішила йти говорити з господинею про тих «проклятих ляхів, верхніх сусідів», а то, як висловилась Ольга у листі до чоловіка, «по теперішніх часах вони можуть з ума звести своїм галасом».

30 січня Лесі написали колективну листівку з Чернівців: Сімович («Дорога Товаришко». 6 місяців був коло Відня, лікував легені. Тепер якось прийшов до себе. Але хороба дуже, дуже прибила, дуже підкосила морально. Питає, що в Лесі, просить написати. Вітає матір і братію.), Кобилянська (Лесю любить і напише вже напевне довгого листа), Луцький Остап (Сімович так розписався, що йому нема місця. Тому лише щиро здоровить Лесю і питає, чи вона одержала його листа з Кракова. Буде в Чернівцях аж до осени).

2 лютого сестра Ольга пише М. В. Кривинюкові з Києва, що «сьогодні» приїхав з Колодяжного до Києва батько і що Леся, певне, у вівторок поїде з батьком до Колодяжного.

5 лютого книгарня Просяниченка в Києві взяла на комісію 10 примірників «На крилах пісень» Лесі Українки.

5 лютого М. В. Кривинюк писав сестрі Ользі, що листа од Л. М. Драгоманової до Івана Франка не міг передати особисто, бо ані в Товаристві, ані в кав’ярні не міг його застати, а додому до нього не хотів нести «ні за що». Послав поштою з поворотною квитанцією. Або матиме доказ, що листа одержано, або лист повернеться до нього. Як одержить квитанцію, зараз пошле її Л. М. Драгомановій.

6 лютого М. В. Кривинюк, знаючи з листа сестри Ольги, що «сьогодні» Леся з батьком виїдуть з Києва, питає: «як ви тепер, як немає Лесі в Києві, живете?»

8 лютого сестра Ольга пише М. В. Кривинюкові м. і.:

«Про дитячий журнал поки що нема ще чутки. Мама остатній раз писала [з Полтави], що матеріалу вже є досить для першого числа, та все ніколи за ‘Рідним краєм’ його видавати, але все ж колись видаватимуть. [… ] В Просвіті все по-старому, були загальні збори, вибрали контрольну комісію і Антоновича (Володимира Боніф[атовича]) почесним членом, послали привітання чернігівській Просвіті. Швидко будуть чергові загальні збори з масою справ, виборами нової ради, членів і т. д. Зважили видавати збірники рецензій на всі укр[аїнські] книжки. […] 2/II рано приїхав папа, а 4-го рано мусів по телеграмі їхати в Житомир, бо один ідіот хтів конче, щоб ковельські вибори [до Державної Думи] скасували, то папі з цього приводу треба було давати всякі пояснення. Виборів не скасували, і папа 6-го ввечорі приїхав сюди знов. В неділю він з Лесею їдуть в Колодяжне. […] Франко прислав відповідь на листа [Л. М. Драгоманової] ‘немедленно’. Крутить, вертить в ній страшно. Більш детально передати зміст тої відповіді неможливо […]

Квітка [Климент Васильович] приїхав з Іванкова [де служив тоді], бо зовсім слабий: гарячка, кашель і кровохаркання. М. Ів. [Мережинський] взяв його мокроту для аналізу на туберкульоз. Страшно прикро за Квітку, тим більше, що батько його вмер з сухот».

9 лютого сестра Ольга до М. В. Кривинюка: «У Квітки знайшли туберкульозну палочку. Чисте горе і що йому тепер робити? Так, це страшенно погано.»

11 лютого сестра Ольга до М. В. Кривинюка: «Допіро що поїхали на вокзал папа з Лесею» [щоб їхати до Колодяжного].

12 лютого сестра Ольга до М. В. Кривинюка: «Недавно у неї [Марії Олександрівни Шарко] була Леся, а потім був у нас Боря [Шарко] […] Про дитячий журнал ні слуху, ні духу.»

12 лютого М. В. Кривинюк в листі до сестри Ольги жалує, що вона не поїхала в Колодяжне з Лесею і батьком.

«З твого листа я заспокоївся про лист Л[юдмили] М[ихайлівни Драгоманової] до Фр[анка], бо зворотної квитанції досі не дістав; з твого ж листа довідався, що Ф[ранко] вже й відповів; страшно хотів би знати, що він пише. Про те, що казав П[авлик], я вже написав Л. М.»

14 лютого Леся писала з Колодяжного сестрі Ользі. Леся живе в Колодяжному з батьком у «великому домі».

15 лютого Леся написала О. Луцькому листа.

16 лютого Леся писала сестрі Ользі з Колодяжного, де жила тоді, що збирається виїхати звідти до Києва 1 березня. Дуже турбується за Климента Квітку, у якого несподівано вибухнув туберкульоз легенів з небезпечними легеневими кровотечами.

16 лютого М. В. Кривинюк писав сестрі Ользі:

«Що у Кв[ітки] знайшли туберкульоз, мене се не здивувало; уже на Різдво, як я його бачив, він дуже погано виглядав. А дуже мені його шкода, тим більше шкода, що, може, при інших умовах він міг би поправитись. Але як йому змінити тії умови!… […] З газет знаю, що в Києві знайшли друкарню Спілки. Кого там арештували, – крім якогось Кагана? […] Чим скінчився той трус у українців? Чи повертали книжки та листи?»

17 і 18 лютого Леся писала сестрі Ользі, питаючи про здоров’я К. Квітки.

19 лютого Леся пише Михайлові Павликові, що всім дуже рідко пише, що це в неї «може навіть щось патологічне». Павлик 14 місяців не одержує грошей од радикально-демократичної партії на Україні, які мав одержувати через Стешенка. Леся пише в цьому листі, що вона не належить до цієї партії, але має там багато знайомих, які порушать цю справу. (Цим листом закінчується Лесина переписка з Павликом і невідомо, чи ще писала вона коли до нього).

21 лютого сестра Ольга писала до М. В. Кривинюка, що на останньому засіданні ради Просвіти говорилося цілий вечір про просвітянську друкарню. Для неї треба 15000 крб. Де їх взяти? Чи оддавалася б уся українська робота до просвітянської друкарні? «Той піп, що зняв головно справу про друкарню, дав би 1500 крб. або в дарунок, або в безпроцентовий довгий борг, а більше, певне, ніхто не дасть.» Чи знайдеться хтось, щоб провадити друкарню?

7-ме число «Рідного краю» сконфіскували.

«В п’ятницю рано прийшов городовик з запросинами мені і Лесі (Леся ж, виїздячи, послала їм заяву, що виїздить, заказним листом) явитись в першій годині дня в жанд[армське] управління». Ольга прийшла туди «люта, як вогонь. Заявила, що ждать не буду і зараз піду додому, коли будуть проводить час. Моментально прийняли і полковник Критський, сказавши спочатку, що веде слідство про укр[аїнські] політичні організації і допитує мене яко свідка, задав три питання. Але я раніш, ніж відповідати, спитала, чи мали право мене брать слабу і од слабої дитини. Він сказав, що не мали, а мусіли лишити вдома і поставити сторожу, і що за се зроблено виговор тому поліцейському, що мене арештовував.

Три питання такі: 1) чи мала я яке-небудь відношення до ,Гром[адської] думки’, 2) чи я член Просвіти і член її ради, та чи була на перших загальних зборах; 3) чи маю яке-небудь відношення до якогось нібито образовавшегося в Киеве сообщества под названием ‘Усеукраїнська спілка вчителів і діячів народ[ньої] просвіти’.

Що я могла на це все одповісти, ти й сам знаєш. [На перше питання – ні; на друге – член Просвіти і член ради, на перших зборах не була; на 3-тє – ні]. Спитала, звичайно, з якої речі питають про Просвіту, раз слідство ведеться про політичні організації, а мені на це одповіли, що Просвіта це зародок, з якого потім може вийти щось політичне, бо отже було легальне Літер[атурно]-артист[ичне] т-во, а прийшлось же його врешті замкнуть (логіка!), що є люди, які, прикриваючись іменем членів Просвіти, роблять протизаконні речі і ,марають’ тим Просвіту. І всякі подібні нісенітниці.

Врешті спитали, чого це у нас ‘обнаружена’ ціла бібліотека. На моє питання, яка ціла бібліотека, показав на купку наших книжок і пояснив, що зве це цілою бібліотекою через те, що такий все ,подбор’ книжок, що все книжки по аграрному і робітничому питаннях. Я сказала, що це ,подбор’ його посланих, а у нас в квартирі є багато всяких книжок. Спитав, для чого куплені всі ці книжки, чи для ‘распространения’, чи для ‘собственного ознакомления с их содержанием’. Одним словом, неможлива ерундистика.

Спитав про Лесю, я сказала, що принесла розписку на її заказний лист до них, оказалось, що лист десь в канцелярії залежався. Спитав Лесину адресу і як надовго вона поїхала. Листи, фотографію і просвітянські бланки мені оддали, а книжок ні; кажуть, що ще будуть переглядати і, може, згодом що-небудь оддадуть. Всіх чисто питають одне й те саме. На другий день після мене кликали Грінч[енка], і він вже сам почав лаятись за Просвіту.

З жандармського зайшла до Квітки, йому все то гірше, то ліпше, взагалі ж досить погано. Леся страшенно за нього турбується і, очевидно, пробування в Колодяжному не буде їй на користь, хоч вона й пише, що там гарна погода і спокійно і добре. Таке нещастя.» Заслаб малий син сестри Ольги і сама вона, з цього приводу вона пише: «Мучить мене дуже, що не можу до Квітки піти, а тут Леся лист за листом шле, все про нього питає, а я нічого зробити не можу.» Сестра Ізідора їздила до Квітки. «Йому все так само, то гірше, то лучче.»

21 лютого Леся написала сестрі Ользі. [Лист надр.: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Том V. Листи, 1881-1913. Державне видавництво художньої літератури, Київ, 1956, V, ст. 528. Ред.]

23 лютого Леся написала сестрі Ользі.

24 лютого сестра Ольга пише М. В. Кривинюкові: «Вчорашній вечір Шевченківський, що уряджував Боян, був неможливо поганий, аж стидно. Який то буде і чи буде взагалі просвітський.»

23-24 лютого Леся і батько написали сестрі Ользі. Батько приписав і малому онукові.

25 лютого Леся написала сестрі Ользі.

27 лютого Леся написала сестрі Ользі.

1 березня сестра Ольга пише М. В. Кривинюкові: «В суботу або неділю приїде Леся.»

4 березня М. В. Кривинюк писав сестрі Ользі:

«Що з Квіткою? Шкода мені його, бо у нього умови життя не дуже то для поправки. […] Коли приїде Леся, то цілуй від мене і напиши, як вона, чи поправилась хоч трошки в Колодяжному. […] Горбачевські здоровлять тебе й Лесю.»

6 березня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові: «В суботу рано приїхали папа з Лесею. […] Михальо молодець, чудово танцює під папині співи.»

8 березня Л. М. Драгоманова писала М. В. Кривинюкові:

«Усе у їх [у його жінки з дитиною] добре упорядковано і навіть тоді, коли Леся від’їздила [до Колодяжного]. Тепер вона вернулась, і Ви вже це, мабуть, знаєте. Здається мені, що вернулась вона через хоробу Кльоні [К. Квітки], і це мені страх як прикро. Боюсь, щоб Леся не завзялась ходити коло хорого. А це вже було б зовсім не до ладу. Ви про це не пишіть своїм, бо, може, я і неправильно думаю, а мої думки можуть ще підбити її на таке діло. […] Лист два дні залежався, а тим часом Леся виїхала сьогодні, повезла Кльоню у Ялту. П[етро] А[нтонович Косач] прохав мене уговорить її як-небудь, щоб з ним не їхала. Я сама знаю, що це їй не на користь. Ходила до Вас, вмовляла, та хіба ж можна було що-небудь зробить, коли усе одно і оставаться їй тут і турбуваться теж не користь для неї.»

9 березня М. В. Кривинюк писав сестрі Ользі:

«Дістав також лист від д. Павлика. З змістом сього листа мушу тебе познайомити. Перше – питає, чи не можна б друкувати листів Фр[анка] до М[ихайла] П[етровича Драгоманова] в Празі? Се тому, що він, бачите, ‘задовжений в трьох тутейших друкарнях’. До чого дійшов на старості: як студенти виминають шевців та кравців, так наш діяч виминає друкарів. Коли вже буде з нами ліпше! Друге – він боїться, очевидно, брати на себе, – під своє заряджування, – економічний бік справи. Про сю справу немає, певне, що й говорити, бо незвісно, чи будуть такі гроші! Про друкування ж в Празі – ані розмови. Тут аркуш друку принайменше на 5-7 гульденів дорожчий; в чужій мові друкуватимуть без кінця; коректа – страшенна… Се я йому усе напишу. – Третє – просить мене пошукати видавця для його переписки з Řehoř-ом; я шукатиму.

Але з сього бачу, що він кидається на всі боки шукаючи праці, що він сидить без грошей. Він з досадою говорить, що Л[ідія] Мих[айлівна Драгоманова-Шишманова] не посилає йому потрібного матеріалу до злагодження до друку переписки з Пипіним, Кравчинським, Гольшт[айнами], Рус[овим?] і т. д.; Я думаю (сього сам він просто не каже) – що при виданні сеї переписки він хоч трохи заробив би за переписування та коректу. І коли справді він тратить тяжкий кусок хліба з халатности Лідії Мих[айлівни], то се преступно; за се ані чоловік, ані Міка її не похвалять, коли довідаються. Я ж не думаю, щоб вона мала наказ не давати йому матеріалу… Я переконаний, що вона такого наказу не має, а навпаки…

Четверте – нехай сам П[авлик] говорить: ,Здоровлє моє дуже сумне: повне безсиле й дур голови; здаєся скінчиться паралічом, коли не гіршим. А тут навкруги ніякої відради, починаючи з економії. Можете собі представити, що я винен за квартиру вже за три місяці – се вже остатнє! Журюся м. ін. тим, що буде після катастрофи зі мною, і з тою спадщиною Д[рагомано]ва, яка є у мене, – і не бачу іншого способу лише просити Вас у такім разі аби приїхали й зробили певний лад, – бо мої на тім не розуміються і можуть наробити великого лиха, звернувшися до тих, до кого звертатися не слід’.

Я думаю, що справді такої катастрофи ждати можна. Він справді зовсім не має сили; певніше можлива смерть, ніж параліч, тому що справді незрозуміло, як те тіло тримається купи. Не виключений і параліч (се, що в скобках по прочитанні добре замасти; у нього, здасться, був люес; бодай в судових актах львівських се значиться; але він і зумисне міг сказати, щоб з ним ліпше обходились).

Про сей лист д. Павл[ика] скажи Люд[милі] Мих[айлівні Драгомановій]. Весь страх П[авлика] полягає в тому, – для мене се ясно, – щоб не пропали ті листи оригінали з Д[рагоман]івської переписки, які є у нього в хаті; хоч він по багато не тримає, але й трохи було б величезна шкода, бо, звичайно, вони відносяться до певної особи, і таким способом слава або ганьба чия-небудь була б страчена, а также, що важніше, пропав би великий уступ нашої історії культури. Звісна річ, – поїхати можна б, але я не маю найменшого права се робити, доки не дістав би від Люд[мили] М[ихайлівни Драгоманової] довіреності, зарученої в консульстві, що маю право перейняти до себе матеріали по небіжчику М[ихайлові] П[етровичеві Драгоманову чи Павликові ?] і заповіту самого П[авлика]. В противному разі там має право Рада [Аріядна Драгоманова-Труш], евентуально п. Труш.

Але, що дуже важне, – чи не могли б українці що-небудь йому асигнувати, чи зібрати; доки д. Стеш[енко] що-небудь виробить, то людина слабка й вмерти може, особливо ж така, як П[авлик]. Могли ж українці підтримувати д. Фр[анка]. Поговори з поводу вище написаного з ким вважатимеш потрібним, і в формі, яку вважатимеш за найліпшу. […] Як читаю російські газети, то такий сум обгортає, що й сказати тяжко. Як там в Києві вважають, до чого йде російська політика? Напиши, що там в Києві діється? Що в вищих школах, – а то я по газетних звістках нічого не можу зрозуміти як слід. Як хуліганство? Маєте там нового губернатора…»

«Леся 9-го поїхала з Кв[іткою] в Крим.» – Писала сестра Ольга М. В. Кривинюкові 12 березня.

11 березня з Севастополя Леся написала всім додому.

14 березня М. В. Кривинюк пише сестрі Ользі:

«Дуже мені важко, що заслаб п. Квітка. З листа Л. М. я знаю, що він і Леся поїхали в Крим, або, по виразу Л. М., Леся ,повезла’ його в Крим. Невже він так тяжко заслаб? З твоїх листів я сього не думав та й з листа Л. М. не можу собі уявити його стану. А в якому стані Леся приїхала з Колодяжного?»

15 березня Леся пише всім додому, що вона з Квіткою в Ялті в готелі «Ялта» на Садовій вул. Перед Ялтою були в Алупці, але вигнав їх звідти холод в помешканні.

16-18 березня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові:

Я вже тобі писала, коли приїхали папа з Лесею. Леся 9-го поїхала з Квіткою в Крим. У нього був Фаворський [лікар, відомий тоді в Києві], знайшов, звичайне, як і другі, туберкульоз, але не в безнадійному ступені розвитку і казав конче їхати тепер місяців на 2-3 в Крим. Потім на літо позволив вернутися куди-небудь в наші краї, а восени казав знов прийти до нього і тоді він скаже, чи може Кв[ітка] лишатися тут на зиму, чи мусить знов кудись на південь їхати. Леся теж була у Фаворського. Він сказав, що у неї процес [туберкульозний в легенях] зовсім зупинився і з боку легких вона зовсім здорова, але для її нервів, малокровія і втоми буде, звичайне, корисно, коли вона поїде в Крим. Щодо зарази, то він запевняв, що Кв[ітка] зовсім їй не страшний. От, вони й поїхали спочатку залізницею в Севастополь, а там, розпитавшись, як і що, рушать далі кудись. Ми мали од Лесі лише з Севастополя одкритку, що доїхали вони добре, а куди далі поїдуть, ще невідомо. […]

11-го приїхала мама, а вчора ввечорі поїхала назад в Полтаву, а папа в Колодяжне. […] Мама казала, що справи «Р[ідного] к[раю]» йдуть добре, що матеріалу надсилається більше навіть, ніж треба, і передплатників багато, більше далеко, ніж торік. От, в редакції, то зовсім нема людей, власне, є лише мама та ще один «підручний» панич, Дмитрієв. Мало що робить, бо не має часу, а більше ніхто нічого не робить. […]

«Зірка» [дитячий журнал?] нібито має виходить з іюня, а я щось думаю, що вона зовсім не виходитиме. […] Літом, здається, буде так: мама буде в Гаю, Леся, певне, теж; папа, певне, приїздитиме на який час; Дора і Микось будуть половину літа в Гаю, а половину в Колод[яжному]. Оксана, не знаємо, де, бо вона щось не пише давно. Я з Михальом буду в Гаю і у твоїх в Гнійниці. […]

Просвітські діла йдуть нічого собі. Нам з Лесею нізащо не дали одмовитись од членства в раді, не знаю, що з того буде. На загальних зборах має бути багато цікавих речей. […] Дядьо [Симиренко] щось слабий і абсолютно нікого до себе не пускає, окрім Леонтовича, а той щось не спішиться, очевидно, говорити з ним про Просвіту.

Чи ти знаєш, що «Рада» певне перестане виходити. Нема передплатників, нема грошей, т. є. дядьо вже не хоче більше давати; нема співробітників, нема редактора, нема ладу. От сором! (Гарний приклад: статтю про Грушевського пише сам Грушевський і каже підписувати Павловському, а той і підписує). Нема ні одного чоловіка, щоб редагував цілий номер в цілому, а через те одна і та сама звістка буває часами тричі в одному й тому самому числі, лише в різних одділах. Неможлива газета, просто аж злість бере читаючи. А все ж сором, що ні одної щоденної газети українці не в стані видавати. «Вісникові» теж; зле ведеться. В Галичині він мав 800 передплатників, а тут має лише 600. Читав ти фейлетон Франка в «Раді» про «Нову громаду»? Просто подлі речі він там пише, особливо остатні фрази. Да, землячки! – В «Раді» зовсім не «товариші» ведуть перед.

Тосин [Антона Шимановського] процес почався 14/III, і сьогодні (18/III) є звістка в газеті, що одного з них Топор. [?] присудили на поселение, 4-х оправдали, решту 5-х (всіх судилося 10, бо 2-е на суд не явилися, і їх справа буде окремо) присудили од 3-х років до 8 місяців кріпості. В яку категорію попав Тося, не знаємо, певне, завтра довідаємося. […]

Щодо Павл[ика], то дядина [Л. М. Драгоманова] каже так: 1) листів Пипіна є всього кілька, дуже мало, бо він дуже боявся і писав дуже рідко. Листи Кравчинського і Ру[сова?], дядина думає, ще зарані друкувати, Гольшт[айна], на її думку, не мають жадної цікавості. 2) П[авликові] багато раз говорилося, що, переписавши листи, він мусить зараз оригінали одсилати Ліді, а він цього не робить нібито. 3) Чому він не заходжується в першу чергу видавати переписку свою і Фр[анка] з дядьком? Вона [дядина] думає, що це було б найважніше і найцікавіше, а він не хоче цього через те, що дядько його часто лаяв у листах. Щодо передачі тобі листів, то вона каже, що ти єдиний чоловік, на якого вона надіється не лише в разі смерти П[авлика], а й в разі своєї смерти щодо всієї літературної спадщини дядька, бо ні на кого з своїх дітей і з чужих людей не може положитись. Як же офіціально «оформить» цюю надію, казала, що подумає, а тоді я тобі й напишу. Леся з Дор[ошенком Д.?] організували посилку П[авликові] 10 р. щомісяця, як він сам просив Дор[ошенка?]. Поговорю, з ким зможу, про те, чи не можна посилати більше.

19 березня Леся написала сестрі Ользі. [Лист надрук.: Леся Українка. Твори в десяти томах. Том десятий. Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1965, стор. 231-232. Ред.]

21 березня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові, що лікар не радив їй везти до Криму малого сина, бо там тепер лютує страшенна інфлюенца «(погано це для Квітки й Лесі)» – додає вона.

«Леся писала недавно вже з Ялти. В Севастополі лікар їм сказав, що в Балаклаву їхати не можна (а вони хотіли туди їхати, бо то тихе, гарне, не таке вже противне курортне місце, як інші, туди і я мала охоту до них поїхати, в Ялту ж не маю зовсім), а можна або в Алупку, або в Ялту. Вони поїхали в Алупку, але там зробився такий холод, метелиця, що в неприспособлених до того тамошніх хатах не можна було витримати, і вони втекли в Ялту і покищо в готелі, але швидко будуть шукати помешкання і переберуться з готелю. Обоє маються, нібито, добре.

Тосю присудили на два роки в кріпость з зачотом тих 8-ми місяців, що він просидів уже, так що йому ще сидіть 1 р[ік] і 4 місяці. Тьотя Саша писала, що буде клопотатися, щоб його випустили під заставу хоч на той час, поки приговор приведуть ,в исполнение’, щоб він хоч одпочив трохи од тюрми раніш, ніж знов сідать. Вчора отрималась од неї телеграма: ,Тося вышел, приедем на днях.’ Страшенно я рада за них обох, що буде, справді, хоч якийсь одпочинок, а то бідна тьотя, судячи по її листу, вже зовсім знесилилась, а вона така стримана людина, що вже коли з листа видно, то, значить, їй дуже погано.»

23 березня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові, що їх малий Михальо дуже любить малюнки, найбільше ту Рафаелеву мадонну (власне, Христа в неї на руках), що то є у Лесі [подарунок С. К. Мержинського]. З забавок любить найбільше ту маленьку лялечку, що Леся подарувала йому на ялинку.

«Квітці досить зле. У нього захоплена ціла права верхушка і десь щось є в глибині легкого, так знаходили тут лікарі. Аналіз мокроти дав масу бактерій і еластичні волокна (це найгірше, бо, значить, іде розпад ткані легкого) та епітелій. Вчора я отримала листа од Лесі, пише, що перші дні Кв[ітці] було нічого собі, але потім підскочила температура і 17-го ввечорі почалось страшенне кровотечение з легких, яке насилу вдалось затамувати всякими впорскуваннями тощо. Ялтинський лікар знайшов у нього каверну. Леся в Колодяжному мало або й зовсім не поправилась.

Дивна річ: недавно ми говорили з дядиною про Павл[ика] і про те, що не друкується його переписка з дядьком, а вчора мені Дорош[енко] казав, що він запропонував П[авликові] прислати тую переписку до ,України’, щоб вона там друкувалася. П. вже й прислав перший транспорт листів своїх до дядька за перший рік їх переписки, дядькові листи до нього за той рік затратилися десь. Д[орошенко] каже, що виникає питання, чи цікаво друкувати самі П[авлико]ві листи без відповідів на них дядька. Д[орошенко] теж казав, що Науменко має піти до дядини говорити, чи то взагалі з приводу друкування тих листів, чи лише з приводу гонорару за них. Д. якось добре не знає. Щодо гонорару, то є проект (чи П[авлика] чи Наум[енка], знов таки для мене якось невиразно) платити від аркуша 5 р. П[авликові] і 10 р. дядині.

Не пам’ятаю, чи писала я тобі про ,Україну’ таке: в перших двох книжках її нема жадної белетристики, а то тому, що Науменко зважив нікого з писателів не запрошувати писати в ,Україні’, бо, мовляв, це патріотичний обов’язок кожного і самі ще мусять проситися, щоб їх твори містили в цьому патріотичному журналі. Окрім же того, зважив він приймати лише найзнаменитші твори найзнаменитших авторів. Ну, хто ж поткнеться після цього? Так вони, певне, й пробуватимуть без белетристики. Заложилося в Києві наукове т[оварист]во, але ніяк не почне своєї діяльности через те, що Науменко ніяк не збереться піти взяти з якогось там присутственного місця якусь бумагу про дозвіл цього товариства. Люди кажуть, що він навмисне не йде, бо як почали лічити, хто могтиме брати участь в праці того т-ва, то мусіли налічити все більше людей ,з того світу’ т. є. просвітян та інших ,молодших’, а їх Науменко і Ко. духом ненавидять за їх невистачаючу почтительность до ,старших’. От, він і волить зовсім не одчиняти т[оварист]ва, ніж пускати в нього козлищ.

Щодо Нечуя, то він, по-моєму, тепер психічно ненормальний чоловік і його пункт ,13 форм’, за якими він навіть за свої катари та пігулки забуває.»

25 березня Леся писала до сестри Ольги.

27 березня М. В. Кривинюк писав дружині:

Я переконаний, що там [у Криму], раз д. Квітці є зле, ти не мала б не то що духовного, а попросту фізичного спокою. Я знаю, – ти й вдома не будеш душевно спокійна ні за Квітку, ні за Лесю. Страх мені її шкода, але добра їй з сеї поїздки не буде; яка вже там поправка нервів! […] Я не забуваю, що й Лесі була б більша користь, коли б був з ними, чи хоч поблизу, хто з людей близьких.

Для Кузьми [Антона Ляхоцького] гроші маю, але не знаю його адреси. Вже днів з 10 послав йому на давню [адресу] кореспондентку з просьбою подати мені адресу й з тиждень послав до Львова пані Панькевичевій з подібною ж просьбою і од обох не дістаю відповіді. За пару днів я повторю кореспондентку Кузьмі. Про сей довг я пам’ятаю давно. […]

Коли Павлик говорив про листи Пипіна і т. д., то очевидно мав ввиду друкування при помочі московських видавництв, від яких міг би зараз і гроші дістати, а на сьому йому очевидно дуже багато залежить. Тому то він говорив про ті листи. Я принаймні так розумію; се крок з біди, а не зі страху перед листами Мих[айла] Петр[овича] до нього чи Франка. Він же ж запропонував і «Україні» видавати, що вона буде хотіти, отже й листи до нього – про се все я писав Людм[илі] Мих[айлівні] по приїзді до Праги – і що ж чую від тебе: патріот Науменко буде балакати з Люд[милою] Михайл[івною], щоб платити за аркуш 10 + 5 руб., тоді як Павлик, – як казав мені, – мав жадати, – 40 + 10 руб. за аркуш, – очевидно усе з дозволу Люд[мили] Мих[айлівни]. Попроси у неї той мій лист, і сама зобачиш, що мав ввиду хутчій видавати Павл[ик], і сама виведеш конклюзії.

Я не розберу, яка переписка стратилась, – і чи оригінали, чи копії приготовлені до друку. Я не думаю, щоб П[авлик] послав до Росії оригінали; але якби зробив так, то се було б більше, ніж свинство. Нехай би Люд[мила] Мих[айлівна] заборонила йому виразно посилати до Росії оригінали. Напишеш мені, будеш добра, яка переписка, послана до «України», – чи на адресу Дор[ошенка], також не розібрав, – Пав[лик]ом, загубилась. Як Люд[мила] Михайлівна захоче дати мені на папері які повномочія, котрі повинні мати силу в Австрії, то, певне, треба її підпис, чи нотаріуса підпис, затвердити в консуляті.

З приводу статті про Грушевського нібито написаної самим Грушевським, а підписаної Павловським, Кривинюк далі пише:

«Низько ж упали наші боги, коли крадькома висаджуються на підвищення. Бачу, що Люд[мила] Михайлівна добре розуміє Грушевського, Франка і Ко. […] Я не знаю, хто каже правду: чи д. Павлик, кажучи, що він не затримує листів, чи Лідія Мих[айлівна], очевидно, пишучи Люд[милі] Мих[айлівні], що Павлик не вертає листів. Певне, обоє мають правду. Він мені показував лише дуже трошки оригіналів, які були у нього, і казав, що то всі. Не думаю, щоб то була неправда.»

Пише ще про те, що мало б бути про Грінченка у «Slov[ansky] Přeh[led]» і далі: «Шкода, що Леся й я забули про 2-3 невеличкі речі д. Грінченка; при нагоді вони могли б бути переложені в ‘Slov. Přeh.’, може пошлеш».

28 березня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові, що мати просить його написати просто, зрозуміло для читачів «Рідного краю» (здебільша селян) статтю про національне відродження чехів, а після такої статті, що дасть основну уяву про чехів, якої наші люди зовсім не мають, можна буде багато писати про чехів, бо в їх житті є багато цікавого і повчального для українців.

29 березня Леся писала до сестри Ольги. Вона з Квіткою в Ялті ще в готелі «Ялта».

31 березня приїхала до Києва тітка Олександра з сином Антоном.

3-4 квітня Леся писала сестрі Ользі. Вона з Квіткою вже перебралися на дачу Розанова в пансіон Денике на Горному проспекті в Ялті.

8 квітня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові:

«Листи, оригінали, дядька до П[авлика] стратились не в дорозі зі Львова сюди, а десь ще далеко раніш у самого П[авлика]. Одним словом, листів дядька до П[авлика] за перші два роки їх переписки нема зовсім нігде, і П[авлик] прислав поки що лише свої листи до дядька за ті два роки. Але їх, здається, не будуть друкувати власне через те, що вони без дядькових нецікаві. П[авлик] писав, що його переписки з дядьком так багато, що стане на дуже довгий час. Він отримує вже гонорар авансом частинами, вже, здається, послали йому 50 р. і посилатимуть далі.»

10 квітня Леся написала сестрі Ользі.

11 квітня М. В. Кривинюк писав до сестри Ольги:

«Як з Лесею й Квіткою? Недавно й вони мені снились. Квітка мав зовсім інше лице, й не знаю, чому я пізнав (у сні), що то Квітка. Був дуже жовтий, лице загострене, усі риси змінені, подібний трохи до Мержинського.»

12 квітня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові:

«Бачила я двічі Масловського, як ходила брать в банку Лесині гроші. […] Тося виглядає добре. Гумору зовсім не стратив. Випустили його під заставу в 2000 р. на невиразний час, поки там тягтиметься справа з касацією (котра подана лише для того, щоб провести час). Він сподівається погуляти місяців чотири, а потім думає вибрати одиночку, тоді йому одну третину часу скинуть, і він сидітиме ще не 15, а 10 місяців. Ще й через те хоче одиночку, що там можна заніматись, а в загальній неможливо. Він все такий самий інтересний і жвавий. […] Тьотя Саша схудла і постаріла, взагалі ж все ще така сама, як завше. […] Леся недавно писала, що К[вітці] значно краще, вони вже перебралися з готелю, тепер їх адреса така: Ялта, Горный Проспект, дача Розанова, пансион Денике. Пише, що вона, нібито, мається добре. В кінці маю думає приїхати. Про погоду нічого не пише.»

14 квітня Леся написала сестрі Ользі. [Лист надрук. Л. У., ст. 529. Ред.]

15 квітня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові:

«Од папи отримався лист, що він од 5-го скілька день був слабий, знов плеврит повторився в тому самому місці, що був восени. Тепер вже знов пройшов і на сих днях папа має приїхати сюди. Дуже мені прикро все ж, що той плеврит повторюється, і що папі прийшлось слабувати там самому. Короткевич хотів послати мені телеграму, але папа не позволив. […] Од Лесі позавчора отримала листа. Кв[іт]ці краще, але він все ще дуже ослаблений. Там побуло два дні тепло, а тепер знов була буря, на горах упав сніг і так захолодало, що приходиться топить.»

19 квітня сестра Ольга писала до М. В. Кривинюка:

«Сьогодні рано приїхали папа і мама. Папа трохи схуд, але мається тепер досить добре. Навіз нам всякої всячини до їдження на свята. У мами з ,Рідним краєм’ справа погана. За Люді Старицької фейлетон губернатор замкнув на тиждень ту типографію, в якій ,Р[ідний] к[рай]’ друкувався. Та й тепер ще невідомо, як буде з ,Р. к.’, чи буде він взагалі виходити, чи буде й далі виходити в Полтаві, чи, може, перенесеться в Київ. Певніш всього остатнє. Але вся ця справа поки що секрет, май на увазі. Коли перенесеться в Київ, то тоді напевне буде при ньому виходить і дитячий журнал.»

26 квітня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові:

«Леся пише, що в Ялті вже зовсім літня погода, і Квітці далеко краще, а вона почуває себе зовсім добре. […] З ,Рідним краєм’ нічого не звісно. […] Папа і мама ще тут. Рада [з двома дітьми] пробуде тут два місяці. Тося завтра їде в Петербург розвідувати про свою справу.»

29 квітня Леся написала сестрі Ользі.

30 квітня М. В. Кривинюк писав сестрі Ользі:

«Не знаю, чи, їдучи через Львів, вступити до Павлика. До нього я відношусь дуже добре, але мені страшно неприємно взагалі і за нього зокрема, що якраз листи М[ихайла] П[етровича] до нього пропали. Мимоволі до голови приходить питання: чому сі листи, а не до Франка, наприклад?… Чи вони пропали назавжди, чи лише на який час? Як заїду, то, звичайно, буду старатись зрозуміти сю справу, а се обом може бути прикро.»

3 травня було одержано від Лесі картку з малюнком котеняти на таку адресу: Киев, Мариинско-Благовещенская, 97. Ольга Косач (Лілі) (для Михаля). «Тау!» а може вже «киця»? [Малий Михальо казав на кота «тау» замість «мяу»].

5 травня сестра Ольга писала М. В. Кривинюкові, що до Гаю на літо їдуть: вона з сином, Маруся [сестра М. В. Кривинюка], т[ьотя] Єля, тітчина невістка Ольга, т[ьотя] Саша, стара служниця Варка і, може, молода Фрося, всі 9 травня. Днів через 10 приїде Шура, А[нна] Ів[анівна] і Імочка. Ці будуть жити в хатці окремій. Родина т[ьоті] Єлі і т[ьотя] Саша внизу у великому домі, а Косачі в великому домі нагорі. Батько думає взяти відпустку на 1-1.5 місяці, коли приїде Оксана, і разом з нею приїхати в Гай, тепер він поїхав у Колодяжне. Микось і Дора в кінці мая кінчать іспити і ще не знають, куди поїдуть тоді. «Леся теж ще нічого певного про своє літо не писала.» Мати приїздитиме з Полтави од часу до часу в Гай.

8 травня Кобилянська, В. Сімович, О. Луцький написали Лесі листівку, адресуючи її до Києва.

12 травня батько пише М. В. Кривинюкові, що 10 травня з Києва до Гаю приїхали сестра Ольга з сином, дві тітки, невістка т[ітки] Єлени з сином, нянькою і кухаркою. Мати їх зустріла в Гадячому і поселила в Гаю.

17 травня Леся з Ялти писала сестрі Ользі. [Цей лист чомусь не опублікований. М.Ж.].

11 червня батько з Колодяжного пише матері до Зеленого Гаю, що одержав од Лесі звістку про її переїзд з К. Квіткою в Кременецький повіт, с. Бережці до Марії Биковської-Біляєвої. В Бережцях пісок, сосновий ліс, сухо, але Квітці було зле на здоров’ї після дороги.

24 червня Леся в Бережцях на Кременеччині. В Колодяжному батько з братом Миколою, туди має приїхати з-за кордону сестра Оксана, там гостюють: батьків приятель Є. К. Трегубов і Микосів друг Володимир Просяниченко. Леся думає приїхати до Колодяжного. В Зеленому Гаю мати, сестра Ольга з сином, сестра Ізідора, А. І. Судовщикова, Ол[ександра] Євг[енівна] Косач з дочкою Євгенією (Імочкою).

4 липня Леся з К. Квіткою в с. Бережцях. Вони мають намір повінчатися.

18 липня Леся в Бережцях, як видно з батькового листа до матері, він задоволений, що Леся має приїхати і що Квітці краще зі здоров’ям. З батьком у Колодяжному уже й сестри Оксана та Ізідора.

28 липня з Гадячого (Зеленого Гаю) «всі родичі» послали телеграму Лесі, вітаючи з одруженням (з Климентом Квіткою). Адреса: Київ, Вел[ика] Підвальна б[удинок] 32, пом[ешкання] Карпових [вихователів Кл. Квітки].

2 серпня Леся в листі до сестри Ольги пише, що вона ще в Києві на В. Підвальній. Збирається з К. Квіткою до Криму. Мають їхати «в суботу або в неділю». Їхатимуть залізницею до Севастополя і хотять оселитися десь там недалеко, певне, в Балаклаві.

10 серпня Леся з Квіткою були в Олександрівську, де спинялися ночувати, їдучи до Криму.

17 серпня Леся з Квіткою у Балаклаві (Новая Набережная, дача Соколовой).

10 вересня Леся написала матері листа.

10 вересня М. В. Кривинюка заарештували в його рідному селі Вел[икій] Гнійниці на Заславщині, коли він туди заїхав до свого батька з жінкою і малим сином по дорозі в Прагу.

11 вересня [Помилково написано 12/IX, бо на поштовому штемпелі 11/IX. ОКК] на «одрізному купоні» на 225 крб. батько писав Лесі, що тільки «сьогодні» одчинився після жидівських свят банк, і він поспішає послати їй гроші. Просить повідомити про одержання. Оксана ще в Колодяжному. Ліля ще не приїхала. З Києва звісток нема. З «Пасікою» не вдалося скінчити справу, бо в тих місцях голод. Од німців (що купили Лесину землю) звісток нема і плана вони не доставили, а в банк пора платити. Кланяється Квітці од себе і Оксани. «Всего тебе доброго! Твой П. Косач».

12 вересня сестра Ольга приїхала з сином до Колодяжного. М. В. Кривинюк залишився арештований в м. Острозі.

22 вересня батько писав Лесі з Колодяжного. Просив, щоб Леся прислала повнішу довіреність з своєю новою фамілією (по чоловікові) до Луцька до вимоги. Потрібна ця довіреність 1 жовтня, коли батько робитиме купчу. Німці вже приїздили і просили бути акуратними, бо вони вже зібрали гроші. «Лиля и Михайло тебя целуют, я тоже.»

24 вересня сестра Ольга писала арештованому М. В. Кривинюкові, що батько їздив до Житомира клопотатися за нього. Заїздив до Києва. Мати ще не ходила тоді через ногу, пошкоджену перед виїздом з Гаю.

30 вересня сестра Ольга писала чоловікові в острозьку тюрму: «Леся писала, що у неї лише обсунулась нирка, нічого гіршого». Мати вже ступає на ногу.

3 жовтня сестра Ольга писала чоловікові в тюрму:

«Папі не прийшлось їхать в Житомир, а поїхав він в Луцьк робить купчую на Лесину землю […] Було б краще, коли б наші приїхали з Києва сюди, а то там холера так швидко розпросторюється, що я дуже боюсь за них.»

4 жовтня сестра Ольга чоловікові: «Од Лесі листів нема».

11 жовтня сестра Ольга чоловікові:

«Папа в такому самому стані, з мовою неначе трохи краще, зате писати майже зовсім не може [Кілька днів перед тим у батька був легенький удар. ОКК] […] Вчора рано приїхала сюди Дора. Думаємо вмовити папу поїхати в Київ до доброго лікаря і потім зробити все, що він накаже, хоч би й за кордон поїхати.»

13 жовтня сестра Ольга чоловікові в тюрму: «Папі краще. […] Волинська губернія об’явлена неблагонадежною по холері.»

19 жовтня сестра Ольга чоловікові: «Папі значно краще, завтра він з Дорою їде в Київ радитися з лікарями».

21 жовтня сестра Ольга до чоловіка: «Папа з Дорою от зараз їдуть в Київ (вчора не поїхали) […] Папі краще.» Батько буде клопотатися в Києві, щоб узяти М. В. Кривинюка на поруки. Справа його направлена до Київськ[ої] суд[ебної] пал[ати], обвинувачують по 1035 ст. Батько приписав у Києві зміненим од слабости письмом: «в палате есть указания на поруки или под позолог [залог].»

21 жовтня Леся писала до Мар[гарити] Комарової-Сидоренко.

26 жовтня сестра Ольга пише М. В. Кривинюкові: «Папа пише [з Києва до Колодяжного], що був у двох лікарів, вони нічого особливого не знайшли, заборонили «їсти м’ясо».

28 жовтня сестра Ольга до чоловіка: «Сьогодні отримала од Дори листа, що папі далеко краще. Мама вже ходить.»

30 жовтня сестра Ольга до чоловіка в тюрму:

«Вчора отримала од папи листа. Пише, що з лікарями вже скінчив справу, але задержиться в Києві, доки не скінчить справу з твоїм звільненням. […] Коли діло вже в Києві, то зараз же і залог внесе.»

1 листопада сестра Ольга до чоловіка:

«Сьогодні ввечорі їду з Михалем та панею Пороховою і її дівчинкою в Київ, бо в Колодяжному досить велика епідемія скарлатини. Не їхала, доки думала, що можу тут щось помогти. Тутешній лікар конче виганяє мене ради Михаля.»

2 листопада Ольга приїхала в Київ. Мати натрудила ногу і знов пересувається з стільцем. В Києві була холера, але втихла.

12 листопада батько пише Лесі, що не писав, бо слабість загнала до Києва. З переміною режиму на вегетаріанський – получчало і він пише, щоб зважити, як зробити з грошима, а то сам їх розтратить: от уже послав 500 р. Лілі на заставу за Кривинюка. Батько думає зробити гарненько рахунок (додає в дужках: «я ще так недавно ніякого рахунку не міг би зробити!» це під час слабости) і послати Лесі через державний чи інший банк. При цьому утримати з Лесі ті гроші, що вона раніш брала з цеї суми за землю. Прізвища треба писати правильно, а не так, як писали ті, кому доручав під час слабости. Коли Леся хоче вмістити гроші на більший відсоток, то батько пропонує їй, як це зробити, а їй каже, щоб написала, як зважить.

Батько пише теж, що сестра Ольга уявила, що у нього був легкий удар (так воно було справді) і радила, щоб він виходив у одставку, але ж цим, на його думку, не поможеш, бо він бачить, що у нього все той самий склероз, і так само вважають лікарі. Посадили на відповідну дієту і справа йде добре. Думав узяти відпустку місяців на два і поїхати до Лесі, але бачить, що й цього не треба. Тепер сидить сам у Колодяжному (бо Ліля з малим сином утекла від скарлатини) і нічого собі: кінчає господарчий рік, починає заготовляти дрова, нудьгує, але що ж робити? Вже й на полювання не можна ходити, то що ж робити. «Потянем, сколько можем!» Просить негайно писати, бо хоче «разделаться» з грішми. Питає на що Леся хворіла, чи, може, й тепер хвора. «Поклон мой Квітці. Всего Вам хорошего! Целую тебя крепко найкрепко. Твой П. Косач»

13 листопада сестра Ольга пише чоловікові в тюрму, що була в Житомирі, внесла заставу за чоловіка, сподівається, що його скоро звільнять, послала телеграму свекрові, щоб приїхав побачитися з сином до Острога, як його звільнять.

1 грудня батько пише Лесі, що одержав її листа, як мати була в Колодяжному, мати казала кланятися Лесі. Батько дякує Лесі за запросини до себе. Тепер не поїде, а, може, після Різдва, бо кидати хворому звичне місце погано, дорога, нове місце погано одіб’ється. Після Різдва зими вже мало і рання весна буде до речі. Батько зробив розрахунок Лесиного продажу. Од німців (що купили Лесину землю) батько одержав 13000. З них потрачено: німцеві агентові – 200 крб. В канцелярію нотаріуса 25; за копії документів 15 крб.; полтавському банкові біжучі платежі й довг 1620 крб. – всього 1860 крб. Леся в різний час узяла 600 + 300 + 150 + 100 + 300 + 1000 = 2450; 1860 + 2450 = 4310 крб. Залишається 8690 крб., з них батько взяв на заставу за Кривинюка 500 крб., у себе залишив 190, щоб прислати разом з заставою 700 крб. А 8000 пошле тепер. Батько бажає Лесі позбутися клопоту з ниркою.

11 грудня Ковельське общество взаимного кредита послало Лесі листа.

13 грудня Київське купецьке общество взаимного кредита послало Лесі в Ялту (Дарсановська вул. д. Терещенка) з доручення Ковельського общества взаимного кредита 5000 карбованців і просило їм і Ковельському обществу підтвердити одержання.

17 грудня батько писав Лесі з Колодяжного. Питає, чи одержала 8000 р. Банк спочатку сказав, що грошей нема, а потім через кілька днів послав сам і частину через київський чи житомирський банк. Просить батько написати, як Леся одержала гроші.

Лесиного листа батько одержав. Оксана в Колодяжному, хоче поступити в московську консерваторію. Батько не знає, як це буде, йому це наперед не подобається. Він уважає, що це аби не жити вдома, хоч він пропонує побути біля нього. Чекають Дору, що має приїхати на кілька днів на свята.

Земельний банк прислав свої розрахунки, але батько на них ще не дивився і посилає [?]. «Всего тебе и Кльоні хорошего! Целую тебя дуже. Твой П. Косач».

23 грудня Маргарита Комарова-Сидоренко писала Лесі до Ялти. Вітає Лесю з чоловіком з святами. Просить вибачити, що не відповіла на Лесиного листа: «…ти знаєш, як трудно зібратися написати, коли не одпишеш зараз же. Але все ж я люблю тебе, моя Лесю. Ріта.»

25 грудня Леся з Ялти писала матері до Києва про свою хворобу нирки, радилася, коли й де їй оперуватися.

[Леся, слідом за ялтинськими лікарями, думала тоді, що в неї хвора на туберкульоз одна нирка. У Лесі після операції кульшевого суглоба був анкілоз [нерухомість] того суглоба і тому лікарі в Ялті не могли зробити досліду кожної нирки окремо і, бачивши, що в неї туберкульоз нирок, чомусь думали, що то лише одної і пропонували зробити операцію. ОКК]

28 грудня Леся писала сестрі Ользі про свою ниркову хворобу.

Книжки, що вийшли друком 1907 року і були подаровані Лесі з авторськими написами, можна думати, теж 1907 року:

Метерлінк. «Сліпці». Перекл[ад] Є. Тимченка. Напис: «Високоповажаній Лесі Українці від перекладача.»

Октав Мірбо. «У золотих кайданах». Комедія на 3 дії. Переклав Б. Грінченко. Напис: «На спомин Лесі Українці про щиро прихильного Б. Грінченка.»

Марк Твен. «Пригоди Тома Соера». Переклад M. Загірньої. Напис: «Високоповажаній Ларисі Петровні Косач, перекладачка.»

Б. Грінченко. «Тяжким шляхом». Про українську пресу. Напис: «Високоповажаній Ларисі Петровні Косач. З Новим Роком! Б. Грінченко.»

«Українські народні казки, вибрані для дітей». Упорядкував Б. Грінченко. Напис: «Високоповажаній Ларисі Петровні Косач щиро прихильний Б. Грінченко».

Ібсен. «Підпори громадянства». Перекл. М. Загірня. Напис: «Високоповажаній Ларисі Петровні та Климентові Васильовичу Квіткам. М. Грінченко.»

Б. Грінченко. «Братства і просвітна справа на Вкраїні». Напис: «Високоповажаним Ларисі Петровні та Климентові Васильовичу щиро прихильний автор.»

Ібсен. «Ворог народові». Перекл. М. Загірня. Напис: «Високоповажаним Ларисі та Климентові Квіткам М. Грінченко.»

Метерлінк. «Монна Ванна». Перекл. М. Загірня. Напис: «Шановним Ларисі та Климентові Квіткам. М. Грінченко.»

Ібсен. «Примари». Перекл. М. Загірня. Напис: «Шановним Ларисі та Климентові Квіткам. М. Грінченко.»

Підстави

1. Авторські написи на книжках, подарованих Лесі.

2. Квитанція книгарні Просяниченка в Києві. Архів Лесі Українки

3. Фуртак-Деркач Марія. Леся Українка. Листування з Павликом. «Нові шляхи», Львів, 1930, VII, ст. 237-238.

Листи

4. О. Є. Судовщикової-Косач до Лесі і сестри Ольги. З січня. Архів Ольги Косач-Кривинюк.

5. Материн Лесі. 5 січня. Архів Лесі Українки

6. Київської Просвіти Ів. Франкові. 16 січня. Архів Франка в Бібліотеці Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, ч. 427/VIII, ст. 49-52.

7. Київської Просвіти Гнатюкові Володимирові. 16 січня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові

8. Сестри Ольги до М. В. Кривинюка. 28 січня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

9. Кобилянської, Сімовича, Луцького Лесі. 30 січня. Архів Лесі Українки

10. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 2 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

11. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 5 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

12. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 6 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

13. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 8 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

14. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 9 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

15. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 11 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

16. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 12 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

17. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 12 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

18. Лесин сестрі Ользі. 14 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 89.

19. Лесин до О. Луцького. 15 лютого. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові

20. Лесин сестрі Ользі. 16 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 90.

21. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 16 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

22. Лесин сестрі Ользі. 17 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 91.

23. Лесин сестрі Ользі. 18 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 92.

24. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 21 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка,

25. Лесин сестрі Ользі. 21 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 93.

26. Лесин сестрі Ользі. 23 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 94.

27. Лесин і батьків сестрі Ользі (батьків і малому онукові). 23-24 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 95.

28. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 24 лютого. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

29. Лесин сестрі Ользі. 25 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 96.

30. Лесин сестрі Ользі. 27 лютого. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 97.

31. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 1 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

32. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 4 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

33. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 6 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

34. Л. М. Драгоманової М. В. Кривинюкові. 8 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

35. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 9 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

36. Лесин всім додому. 11 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

37. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 12 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

38. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 14 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

39. Лесин всім додому. 15 березня Архів Ольги Косач-Кривинюк № 98.

40. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 16-18 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

41. Лесин сестрі Ользі. 19 березня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 99.

42. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 21 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

43. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 23 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

44. Лесин сестрі Ользі. 25 березня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 100.

45. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 27 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

46. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 28 березня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

47. Лесин сестрі Ользі. 29 березня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 101.

48. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 3 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

49. Лесин сестрі Ользі. 3-4 квітня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 102.

50. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 5 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

51. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 8 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

52. Лесин сестрі Ользі. 10 квітня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 103.

53. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 11 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

54. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 12 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

55. Лесин сестрі Ользі. 14 квітня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 104.

56. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 15 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

57. Лесин сестрі Ользі між 14 і 29 квітня. Архів Ольги Косач-Кривинюк без №. [Цей лист чомусь ніде не надрукований. М.Ж.].

58. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 19 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

59. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 26 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

60. Лесин сестрі Ользі. 29 квітня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 105. [Цей лист чомусь ніде не надрукований. М.Ж.].

61. М. В. Кривинюка сестрі Ользі. 30 квітня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

62. Лесина листівка до Мих. Мих. Кривинюка. 3 травня одержана. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

63. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 5 травня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

64. Кобилянської, Сімовича, Луцького до Лесі. 8 травня. Архів Лесі Українки

65. Батьків М. В. Кривинюкові. 12 травня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

66. Лесин сестрі Ользі. 17 травня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 106. [Цей лист чомусь ніде не надрукований. М.Ж.].

67. Батьків матері. 11 червня. Архів Олени Пчілки

68. Батьків матері. 24 червня. Архів Олени Пчілки

69. Батьків матері. 4 липня. Архів Олени Пчілки

70. Батьків матері. 18 липня. Архів Олени Пчілки

71. Од всіх родичів телеграма Лесі. 28 липня. Архів Лесі Українки

72. Лесин сестрі Ользі. 30 липня – 2 серпня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 107.

73. Лесин всім додому в Зелений Гай. 10 серпня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 108.

74. Лесин усім до Києва. 17 серпня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 109.

75. Лесин матері. 10 вересня. Червоний шлях, 1923, ч. 6-7. Рукопис Лазаревського Дод. л. 10, ст. 32.

76. Сестри Ольги і батьків М. В. Кривинюкові. 12 вересня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

77. Сестри Ольги до Йосипа Новачка. 20 вересня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

78. Батьків Лесі. 22 вересня. Архів Лесі Українки

79. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 24 вересня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

80. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 30 вересня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

81. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. З жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

82. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 4 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

83. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 11 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

84. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 13 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

85. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 19 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

86. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 21 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

87. Лесин Маргариті Комаровій-Сидоренко. Музичка ст. 80.

88. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 26 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

89. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 28 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

90. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 30 жовтня. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

91. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 1 листопада. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

92. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 2 листопада. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

93. Батьків Лесі. 12 листопада. Архів Лесі Українки

94. Сестри Ольги М. В. Кривинюкові. 13 листопада. Архів Михайла Васильовича Кривинюка.

95. Батьків Лесі. 1 грудня. Архів Лесі Українки

96. Ковельського О-ва взаємного кредиту Лесі. Конверт. 11/XII. Архів Лесі Українки

97. Київськ. О-ва взаємного кредиту Лесі. 13/XII. Архів Лесі Українки

98. Батьків Лесі. 17 грудня. Архів Лесі Українки

99. Маргарити Комарової-Сидоренко Лесі. 23 грудня. Архів Лесі Українки

100. Лесин матері. 25 грудня. Архів Ольги Косач-Кривинюк № 110.

101. Лесин сестрі Ользі. 28 грудня. Архів Ольги Косач-Кривинюк.

1907 Написано

22 квітня, Ялта Айша та Мохаммед.

5 травня, Ялта Кассандра (скінчено).

28 серпня, Балаклава За горою блискавиці, а в долині нашій темно. Недруковане [Надрук. 1947. Ред.].

3 грудня, Ялта Народ пророкові (Ти прокляв нас прокльоном великим).

1907 Надруковано

Сумної провесни. З Ади Негрі. «Рідний край», ч. 1 (20/Х).

Кінець страйку. З Ади Негрі. «Рідний край», ч. 11.

Гірська ідилія (переспів з Гайне). «Рідний край», ч. 2, стор. 4-5.

1907 року в Балаклаві і Ялті Климент Квітка з голосу Лесі Українки записував народні мелодії.