23.02.1900 р. До матері

Люба мамочко!

Вчора не писала я сама, а попросила Лілю написати одкритку, бо так утомилась тряскою в вагоні і приглушилась безконечною їздою в санках з вокзалу на Петерб[урзьку] сторону, що зовсім не в стані була писати. Ще й тепер голова трохи шумить, та то вже пусте. Сама не знаю, чого я так утомилась, бо їхала всього сутки з Мінська сюди і весь час то спала, то лежала, бо дуже просторо було. В Мінську я пробула три дні, бо раз, що перший, а почасти і другий день ще була дуже втомлена і не хотілось їхати далі, поки зовсім не відпочину, а по-друге, С[ергій] К[остянтинович] дуже просив лишитись ще на день, і мені не хотілось робити йому прикрості, бо він тепер зовсім не приспособлений до переносіння навіть таких невеличких неприємностів. Зрештою, я нічим не жертвувала, бо мій білет давав мені право бути в дорозі до 10-го числа до півночі, а я приїхала в Петерб[ург] 10-го в 6-й годині по обіді. В Мінську я познайомилась-таки з Чириковим і чималою компанією людей. Чириков показав велику solidarité littéraire до мене і другого дня написав рекомендаційного листа до ред[акції] «Жизни» про мене; хоча я його, запевне, об тім не просила, але се мені дуже до речі, і я дуже вдячна своєму рекомендателю.

С[ергій] К[остянтинович] передавав багато привітів і поклонів тобі і всім нашим. Він запевняє, що дуже поправивсь після санаторії, але вид у нього страшно чахоточний, сливе не може ходити пішки і втомляється од всього страшенно. Передавав він мені сумну новину, що доктор Дерижанов умер (звичайне, від чахотки), що були про нього некрологи в «Рус[ских] ведомостях» і ще десь з дуже прихильною оцінкою його медично-філантропічної діяльності в Ялті. Шкода його! Не думала я, що так хутко з’їсть його ся проклята чахотка, він не здавався таким безнадійно хворим. Шкода і жінки його; я хотіла написати до неї, та не знаю, де вона, навряд щоб вона зоставалася в Ялті, певне, до батька виїхала… Ах, іще люди говорять про якусь там «целесообразность»!

Тут я ще мало що бачила, хоч і проїхала цілий Петербург. На вид він мені не сподобався – і сам він, і околиця його негарні. Тут, в інтернаті, вже бачила чимало панночок (Попову, між іншим), товариство доволі симпатичне. Сама ще не виходила сьогодні нікуди, оце йдемо обідать, тут же, в інтернаті. У Лілі хатка гарненька і досить вигідна. Лілея приймає мене дуже гречно.

Ну, бувай здорова! Ліля підганяє, щоб уже йти обідать. Тебе, папу і всіх міцно цілую.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 165 – 166.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 211 – 213. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 298 – 299.

Подається за автографом (ф. 2, № 197).

познайомилась-таки з Чириковим – Євгеном Миколайовичем Чириковим (1864 – 1932) – російським письменником, співробітником журналу «Жизнь», який рекомендував поетесу редакції журналу.

Тут, в інтернаті, вже бачила чимало панночок – Ольга Косач жила в студентському інтернаті, де зупинилась і Леся Українка під час приїзду до Петербурга.