27.11.1900 р. До О. Ю. Кобилянської
| Київ | 14.XI 1900 |
Antescriptum: на цитрі конче треба добре навчитись грати і привезти її до мене літом, я відтягну з Вас музикальний довг за мою торішню музику. Пам’ятайте!
Дорога моя товаришко!
Дуже я втішилась, що Ви таки нарешті обізвались до мене. Се ж і правда, що ми одна від одної чекали листів: я писала Вам літом, там між іншим і свою подоріж на північ описувала, але, очевидно, той лист [до] Вас не дійшов. Се шкода через те, що, може б, наша розмова не перервалась би так надовго, якби Ви того листа отримали.
Тепер, liebe Ferne, пишу Вам зараз же по отриманні Вашого листа, щоб «не задавнилось», але мушу писати коротко, бо дуже не маю часу. Маю тепер обов’язкову роботу: пишу щомісяця літературні огляди до «Жизни», що платить мені за се по 75 р. за аркуш; гроші се не так і великі, коли зважити, скільки роботи сі огляди вимагають, але я вже взялася за них, бо тепер мені було б трудно жити без власних незалежних фондів, а белетристикою своєю, самі знаєте, я не зароблю нічого. Інша праця, не літературна, дала б мені менший заробіток, втомила б мене далеко більше і, може, навіть затамувала б мій розвиток, відбиваючи мене від читання, а що найгірше, прив’язала б мене до якогось сталого місця, одбираючи можливість раптових подорожів, без яких я не можу здумати «нормального» життя.
Певна річ, що я белетристики і не думаю покидати, бо то вже моя натура того б не дозволила, тільки ж я багато, раз у раз писати белетристики ніколи не могла, бо вона занадто палить мене, і коли б я, наприклад, з рік щодня писала вірші чи прозу красну, то мій Brennmaterial вичерпався б так, що з мене б тільки облудка лишилась. «Жизнь» дає мені хоч не дуже великий зарібок (в Росії взагалі гонорари досить високі), але зате постійний, і се для мене тепер багато значить. Правда, що робити треба регулярно на термін, пам’ятаючи, що час не жде і навіть що «час – то гроші».
Розсердив мене «Вісник», поробивши з моєї статті цитати тільки про Стефаника і зовсім поминувши мою характеристику Ваших творів. Що се – навмисне?
Ваше «Під голим небом» дуже мені подобалось, і не тільки мені, а всім нам. Се високопоетична річ і до того ж оригінальна. Ви артистка, – в нашій публіці не дуже теє ціниться, але я се люблю над усе. Es lebe die Kunst! Можуть знайтись деякі дрібні уваги щодо стилю тощо, але тепер про се не буду писати, – коли хочете, то згодом. Надсилайте скоріш Ваше оповідання до «Киевск[ой] стар[ины]» і майте на увазі, щоб не давати його gratis, сей журнал має тепер звідки платити, а поети, на жаль, не тільки святим духом жити мусять. Чи бачите, якою я утилітаристкою стала? Може, навіть скажете: «А, фе! Ach, liebe Freundin, es bat seine Gründe…»
Напишу до «Жизни», щоб мені прислали відбитки моїх «буковинців», як зробить се, то пришлю й Вам, а тепер ще й сама не маю нічого, окрім одного примірника, що мені на часі потрібний.
В нашій родині нема нічого дуже лихого, але й нічого надто доброго: мама, Оксана і Дора були хворі остатніми днями, мама ще й сьогодні в ліжку, хоч уже видужує, то була інфлуенца, що тепер лютує в Києві.
Ст[арицькі] та Др[агоманов]и маються гаразд, я їм передам Ваше вітання.
Я маюся на здоров’я добре, але все-таки «чорний світ навколо мене», а чому, власне, – напишу через два тижні, коли писатиму Вам довгий-предовгий лист. Тепер мушу скінчити. Сердечне цілую Вас. Наші всі Вас вітають. Не мовчіть же довго!
Ваша Л. Косач
P. S. Труш уже в Галичині і мав до Вас написати. Ми з ним дуже добрі товариші.
NB. Мама просить, чи не могли б Ви їй назад прислати оригінали її «Соловьиной песни», що Ви перекладали для німецького збірника? Коли не згубився, то, б[удь] л[аска], пришліть.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 193 – 195.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 96 – 97.
Подається за автографом (ф. 14, № 875).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 515 – 517. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
свою подоріж на північ описувала – Цей лист не знайдений.
Розсердив мене «Вісник» – В «Літературно-науковому віснику» були надруковані лише короткі уривки з статті Лесі Українки «Малорусские писатели на Буковине» під назвою «Письменники-русини на Буковині» (1900, кн. 11, с. 127).
«Під голим небом» – оповідання О. Ю. Кобилянської, надруковане в «Літературно-науковому віснику» (1900, кн. 9, с. 225 – 267).
відбитки моїх «буковинців» – тобто статті «Малорусские писатели на Буковине».
чорний світ навколо мене – через хворобу С.К.Мержинського.
оригінали її «Соловьиной песни» – оповідання Олени Пчілки «Соловйовий спів» (1888).