27.12.1900 – 3.01.1901 рр. До О. Ю. Кобилянської

Люба моя товаришко!

Дуже оце Ви мені смутну новину написали про Якобовського! І чого так людині раптом умерти?! Чи не маєте яких там матеріалів про нього, щоб могли мені прислати, треба буде щось написати про нього до «Жизни», однаково я мала писати про його стосунок до нім[ецької] модерни, але тепер слід би до того приступити gründlicher. Шкода чоловіка, бо талановитий був і симпатичний і не час би ще йому вмирати.

Як довідаєтесь що про долю того нещасливого збірника укр[аїнських] новел у Дрездені, то, будьте ласкаві, напишіть мені – чи він коли вийде? Господи!

Щодо «К[иевской] стар[ины]», то там платять не дуже багато, так, може, 25 рублів від друк[ованого] аркуша, часом 30, виїмково навіть 40. Думаю, що оповідання Ваше буде прийняте, бо оце навіть редакція через мого татка запитує вже мене, чи не знаю я Ваших замірів щодо сповнення обітниці писати. Звісно, редакторських фантазій ніхто не годен вгадати, та все ж не думаю, щоб могли звернути Вам працю назад. Чом Ви їм не послали на зразок початку повісті, то були б вже знали напевне, чи воно в них піде.

21.XII. Бачите, як у мене часом з листами діється! Пролежав початий лист цілий тиждень, поки судилося йому знов під мої руки попасти. Але вже тепер не випущу його з рук, поки не скінчу.

Даремне просите вибачення за те, що питаєтесь у мене практичної ради – я готова служити Вам у всякій пригоді, великій і дрібній, аби тільки Ви хтіли вдатися до мене. Надто коли Ви заміряєтесь при помочі гонорарів вибратись до нас, то я не то що радою готова помогти Вам до сього, а навіть якби Ви позволили, то сама б заробила, та й привезла б Вас сюди, та й довго б тримала, аж поки б не стали проситись: «Ой пустіть мене на Буковину!»

Захтіли Ви, щоб наші люди щось говорили про Вашу новелу! Вони хіба тоді щось заговорять, коли їм цілий том таких речей напишете, та й то ще невідомо. У нас писатель, коли хоче, аби про нього більше говорили, то мусить вмерти, тоді його з великим гуком поховають і почнуть писати по всіх усюдах, що «вся Україна плаче» за своєю славною дитиною і т. і.

Чекаю обіцяної фотографії від Вас, а своєї берлінської зараз не маю, навіть колись писала до Берліна, замовляла другий наклад, та якось з того нічого не вийшло, не отримала я нічого. Та не знаю, чим вона Вам сподобалась: ще Ліля там не так зле вийшла, а я то, далебі, там більше до мокрої курки подібна, ніж до «лебедя». Я б, може, тепер фотографувалась, та боюся, щоб знов не пригадати собою тії ж таки мокрої курки, а се образ якось малопоетичний, нехай як настануть трохи ліпші часи, то вже тоді пришлю Вам свою Conterfei.

Відбитки моєї статті з «Жизни» я Вам вчора вислала, а Ви вже будьте ласкаві переслати одну з них д. Стефаникові, а при тім передайте йому моє товариське вітання. Хотіла я щось написати на тих брошурках, аби відомо було, кому й від кого, та по наших поштових приписах не вільно нічого писати на друкованих речах, що посилаються під опаскою. Зрештою, колись на чімсь поважнішім сподіваюсь написати, не на такій критичній дрібниці. Взагалі критика для мене eine Nebensache, бо Hauptsache єсть, була й буде – таки поезія! Оце хочу зладити видання своїх віршів таки тут, на Україні, витягну дещо з попередніх своїх збірників, що може перейти через сито, а то ще додам дещо нового, що назбиралось уже по виданні «Дум і мрій». Се вже слід зробити, а то якось чудно виходить, що я поет тільки за кордоном, а на Україні – російський журналіст.

Чи там вже вийшло моє «Над морем»? Мало з’явитись у 1 ч. «Вісника», писав Труш. Може, довідаєтесь, як воно там сподобалось кому з людей, то напишіть мені, воно все ж цікаво знати, треба признатись. Та й як Вам тепер воно здалось, коли його самі прочитали, а не з мого голосу почули.

Дуже шкода, що справи д. Стефаника так зле стоять, але, може, вони ще якось поправляться, – він людина з таланом, то чей же не загине.

Питаєте, чи буваю часто в театрі, отже, ні, дуже рідко. Трупа «консолідована» дуже порядна, але репертуар мало мене загоджує. Якось була на новій драмі Кропивницького «Зайдиголова» та й дуже лиха вернулася з того. Шкода мені було Заньковецької, що марнує свій талант на таких речах. Не хочу описувати сеї штуки, бо справді не варт. Жаль мене гризе за український театр. Був у неділю оце вечір Старицького в Літер[атурно]-арт[истичному] товаристві, досить добре удався. Оце всі українські артистичні події, які я бачила, а то сиджу дома і не рипаюсь, нема якось ні часу, ні настрою до жадних розривок. Правдиву естетичну втіху мала тільки раз сього сезону: приїздила італьянська драм[атична] артистка Tina di Lorenzo і хоч грала дуже обридлу всім річ «La dame aux camélias», однак зробила величезне враження, – я більш натуральної, простої і разом з тим тонкої артистичної гри ще не бачила.

Питаєте про Лілю? Я сама тепер про неї мало знаю: виїхала вона, вже більш як два тижні буде, з Петербурга та й досі їде, мала бути у брата і в тіток в гостині по дорозі, та отож гостює й досі. Ми вже всі гніваємось на неї, бо могла ж би хоч написати з дороги, де вона і що з нею. В Петербурзі їй поводилось не зле і в науці, і в житті; за границю тим часом ще не збирається.

Вертаю до літератури… і не знаю, чи до речі тут згадувати про «декадентську» повість Лев[ицького], бо то, властиве, не література. Дивно, як-то тепер дехто думає, що тільки треба написати «по-декадентському», то вже се дає право які хочеш дурниці писати. Ліпше б дав собі спокій Лев[ицький] з «новими напрямами» чи там з сатирами на них, бо то зовсім не його діло, досить на нього глянути, щоб зважити, що йому вже до «модерни» ліпше ні сяк ні так не братися… Я тільки дивуюся редакції «В[існика]», що таке надрукувала, могла б пожалувати коли не своїх читачів, то хоч слави ветерана автора і не робити йому такої кепської послуги.

Тепер маю Вам накинути деякі «орудки», коли позволите. Перш усього моя дядина Драгом[анова] просила нагадати Вам про обіцяні їй від Вас Ваші новели.

Потім я вже від себе прошу (хоч і не для себе, бо се не посміла б) прислати мені «Некультурну». Ще, будьте ласкаві, коли можна, вишліть мені нову книжечку Стефаника і ту брошуру Франка, що вийшла недавно в Чернівцях. Все те прошу прислати на таку адресу: г. Фастов, Киевской губ., Елене Григорьевне Бердяевой (те ж саме по-німецьки, а до прізвиська теї пані додайте ще «Schriftslellerin»). От і вся орудка, простіть, коли завдаю Вам клопоту нею, але мушу се зробити.

А тепер вже треба спинити «поток красномовства», бо в мене тепер робочий час, остатня третина місяця, значить, пора на добре взятись до статті (се вже третя зряду), маю тему «Нова соціальна драма». Ще треба два ділові листи от зараз написати та ще бігти по деякі орудки на місто… Ой, ой, нема часу!

Будьте мені здорові, meine liebe Wunderblume!

Наші всі Вас вітають.

Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний.

Ваша щира товаришка

Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 198 – 201.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 95 – 97.

Подається за автографом (ф. 14, № 876).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 517 – 520. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

про долю того нещасливого збірника укр[аїнських] новел – Йдеться про збірник, який мав видати Л. Якобовський.

своєї берлінської зараз не маю – і в нашій колекції фотографій її нема.

Conterfei – архаїчна форма німецького слова Konterfei – портрет, зображення.

Відбитки моєї статті з «Жизни» – «Малорусские писатели на Буковине».

Оце хочу зладити видання своїх віршів – збірку «На крилах пісень», яка вийшла в Києві тільки 1904 р. і була спотворена цензурою.

я поет тільки за кордоном, а на Україні – російський журналіст – Три збірки поезій, видані Лесею Українкою у Львові та Чернівцях малими тиражами («На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки»), були майже невідомі на Наддніпрянській Україні. Вони не могли сюди потрапити через царську цензуру.

Чи там вже вийшло моє «Над морем»? – Оповідання надруковане в «Літературно-науковому віснику», 1901, кн. 1, 2.

Дуже шкода, що справи д. Стефаника так зле стоять – В. Стефаник за браком коштів мусив залишити навчання в університеті.

«La dame aux camélias» («Дама з камеліями») – роман і п’єса французького письменника Олександра Дюма-сина (1824 – 1895).

«декадентську» повість Лев[ицького] – твір І. С. Нечуя-Левицького «Без пуття (Оповідання по-декадентському)», надрукований в «Літературно-науковому віснику» (1900, кн. 11, 12).

вишліть мені нову книжечку Стефаника і ту брошуру Франка – В. Стефаник. Камінний хрест. Студії і образки. Львів. Накладом М. Яцкова і С-ки, 1900; І. Франко. Русько-українська література. Накладом редакції «Буковини». Чернівці, 1898.

маю тему – «Нова соціальна драма» – Йдеться про статтю «Новейшая общественная драма». (Первісна назва – «Современная общественная драма»). Вперше була надрукована у вид.: Українка Л. Твори, т. 12. [Київ – Харків], «Книгоспілка», [1930].