1.10.1900 р. До сестри Ольги

Милая моя Лілія!

Перше всього просьба: пришли мені, бога для, 7 рублів, тільки по телеграфу, бо треба хутко, щоб не пізніше п’ятниці рано отримала, розпитайся там на телеграфі, і якщо до п’ятниці се не може поспіти, то не посилай. Думала я, думала, хотіла тьоті Єлі попросить, та раз я не їду до неї, то не хочеться грошей позичать, у папи теж не випадає, в Дерпт довго листи йдуть, тут якось неловко позичать у малознайомих людей, а С. К. не хочу тим клопотать, він тепер не самостійно живе. Отже, звертаюсь до тебе. Може, тобі се й трудно, та вже нічого, я зараз же верну, як тільки в Київ приїду.

Я тільки що вернулась від Еліасберга, розсуждали ми про долю С[ергія] К[остянтиновича] і строїли плани. Отже, діло стоїть так: тепер в санаторію, хоч би й петербурзьку, а там треба старатись переселитись на південь, хоч би в Ялту. Не дуже легке завдання, та, може, якось воно вийде. Для мене ж особисто, далеко більш ніж для Ел[іасберга], ясно, що треба С[ергію] К[остянтиновичу] перш усього звідси втекти, навіть куди б то не було, хоч би й не на юг, бо тут жити неможливо при тих умовах, при яких він змушений жити. Його родичі страшенний народ, вони можуть просто на той світ загнати. Сьогодні розстроїли його до того, що не спав цілу ніч і вдень був мов з хреста знятий. Самі, лихо їх знає чого, по ночах не сплять і не вміють навіть сього скрить! Од них поли вріж та тікай, а не то щоб лежати у них в хаті. Ну, та цур їм…

Ел[іасберг] каже, що був би тепер позволив С[ергію] К[остянтиновичу] встати, але боїться, що він тоді утомить себе і приведе в такий стан, що не могтиме в санаторію їхати. Коли б уже скоріше рішилось те питання, куди їхать! С[ергій] К[остянтинович] сьогодні вже поговорював, що він би хотів поки там до санаторії, поїхати в якусь лічебницю, просто больницю, хоч би в Київ, – видно, добре йому тут!.. Ел[іасберг] запевняє, що справа С[ергія] К[остянтиновича] далеко не безнадійна, я думаю, він говорить щиро, тільки при слові «наследственность» хитає головою. Справді, здається, окрім філософії Купер’яна, нічого не видумаєш.

Досить монотонний сей лист. Що ж, такі враження! Зо мною нічого нового, здорова, як і при тобі, видержка мене не покидає, тільки вечорами якийсь непреоборимий смуток опановує, але, врешті, припадків жадних, і то добре. У п’ятницю виїду, пора вже. Може, зберусь сеї осені ще й в Петербург, хто знає…

Телеграфуй: Минск, Захарьевская, Новомосковская, Косач, – я думаю, так доволі.

Міцно, міцно цілую тебе, ти ж моя Лілія! Бувай здорова.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 182 – 183.

Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. З, с. 218 – 219. Українською мовою вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 308 – 309.

Подається за автографом (ф. 2, № 303).

окрім філософії Купер’яна нічого не видумаєш – Купер’ян – герой жартівливої народної пісні – у складних обставинах потішає себе й інших приповідкою: «Якось воно буде».