11 – 14.04.1900 р. До сестри Ольги

Милая Лілея!

Спасибі за поздоровлення. Я сього року свої іменини дуже тихо справляла, краще сказати, ніяк. Всі про них забули, окрім дядини і Ради; вони мені подарували портрет Гейне, се було très à propos. Тож 23-го ми з дядиною обидві виступали на естраді, я читала реферат і ще акомпанірувала одній співачці, а дядина теж акомпанірувала дуету. Вечір той одібрав у мене масу часу і енергії, а все ж вийшов не так, як мені хотілось: мало співців було, хоч біганини за ними було без кінця, всього тільки троє знайшлося, і ті співали небагато, бо в їх репертуарі з Гейне нічого не було, а багато нового лінувались розучувать.

Мій реферат теж вийшов неважно, принаймні я ним недовольна: дещо вийшло розволочене, дещо недоговорене, бо написать його як слід я не вспіла, отже, прийшлось не читать, а говорить, і се мене зв’язувало з непривички. Хоч люди кажуть, що воно непогано вийшло, тільки що паузи часом були довгенькі, а все ж у мене якийсь неприємний одслід в душі зостався. Тільки я не жалую, що врядила вечір, бо інакше зовсім не було б поминок по Гейне в Києві, а се не випадало. Старицький дуже добре читав на вечорі Людіні, Слав[инського] і мої переклади, Бердяев теж читав порядно. Читав дехто і по-німецьки. Декламація взагалі була незла. Другий реферат (Гольденвейзера), біографічний нарис про Г[ейне], мені не дуже подобався, багато там місця одводилось літературній сплетні, не люблю я сього, і, здається мені, користі мало з такого перевертання і перемивання кісточок померших поетів.

Я після сього вечора ще більше впала в свій суб’єктивний фаталізм, думаю, що не слід мені брати ініціативи таких речей, бо завжди траплю на «феральний день», страх як не ладилось все на сей раз; тепер не варто розказувать всіх тих більших і менших злоключеній, що причепились до мого вечора, але крові вони попсували мені чимало і на другий день після вечора я було аж голос втратила. Тут ще раз показалося, як трудно робити щось на певний строк серед нашої київської обстановки: безконечні гості, зібрання і т. і., в переривах репетиції з співцями (все мусила розучувати з ними сама, бо ніхто в цьому не помагав), а значить, на літературну роботу лишались хвилини. Ти повіриш мені, що за той час мені листи не писались. Оце тільки вчора я взялась до них і се вже четвертий лист починаю. Кривинюку я написала, але вже тут, в Києві, бо в Дерпті і в Ризі (окрім одного листа тобі, не знаю, чи отриманого тобою) якось зовсім не писалось: не вмію я писати на людях, а там ні хвилини (окрім ночі) не випадало бути самій. Ти, певне, розсердишся за се, і маєш рацію, бо поступок мій свинський, і признаюсь в ньому не для того, щоб получить прощення, а просто з почуття правди.

1-го апр[еля]. От скільки пролежав лист! Се все оте общество та всякі «искусства». Малює тепер з мене один галичанин портрета, а сидить він аж у новому музеї на Олександрівській вулиці, то поки туди та назад, то 1½ години, а там години дві пройде, дивись – і півдня пропало. А ввечері прийшлось бути раз на драмі, що ставили Старицьк[ий] і Маня, драма – «Борьба за жизнь» – погана, але грали добре, я через те пішла, що ся компанія має грати «Раткліфа», то хотілось подивитись, які в ній сили. Другого ж вечора (з 30-го на 31-е) пішли ми на «общее собрание», де обсуждались різні «сметы» та вибирались нові члени правления. Дообсуждались до 3½ г[один] ночі, а прийшли додому у чотири; приходимо, а тут Оксана слаба.

Вона ще од самої неділі (26) кисне, простудилась, гуляючи цілий день з поводу першого весняного дня, а крім того, чимсь застромила живіт, а в неї й так з тим животом ніколи ладу нема. Отже, позавчора їй стало значно ліпше, вона встала, не лягала цілий день, чистила з Дорою мигдалі та й наїлась їх, а вночі її й схопило знов. Отож я, прийшовши у 4, провозилася з годину з Оксаною, а в 8 уже встала, таки до Оксани, бо вона плакати почала. Зміряла їй температуру, а в неї 40,2°, ну, тут, звісно, по лікарів мама побігла, а я тим часом дала деяку раду Оксані сама, температура упала на градус (39,1), Оксана заснула, а як прокинулась, то вже було їй значно ліпше. Лікар каже, що нічого серйозного нема, а просто «желудочное страдание», посадив на дієту, казав лежати і приписав деякі «животкові» средства. Сьогодні їй нічого собі, жар середній (38°) і вже видно, що нічого страшного нема, а вчора то не раз насувалася думка, чи не тиф часом. Вчора я цілий день то коло Оксани сиділа, то куняла, а ввечері, як все заспокоїлось, заснула, вночі вставала до Оксани, потім думала навіть листа сього скінчити, але сон переміг.

Тепер скінчу, бо пора йти малюватися. Буду писать тобі часто, хоч одкритки, таки справді, бо вже не буде більш ні рефератів, ні зібрань, а все інше і не так томить, і не стільки часу забирає. Увесь сей час, відколи приїхала, се було щось страшенне!

Міцно цілую тебе, Лілеєнько моя.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 173 – 175.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 218 – 219. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 302 – 304.

Подається за автографом (ф. 2, № 299).

Спасибі за поздоровлення – 13 (25 лютого за н. ст.) був день народження поетеси.

23-го ми з дядиною обидві виступали – На вечорі Г. Гейне Леся Українка виступала разом з Людмилою Михайлівною Драгомановою.

Гольденвейзер А. С. – київський літератор, член Літературно-артистичного товариства. Докладніших відомостей немає.

Малює тепер з мене один галичанин портрета – Йдеться про українського художника і художнього критика Івана Івановича Труша (1869 – 1941), який малював портрет Лесі Українки на замовлення Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Цей портрет зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва.

сидить він аж у новому музеї – Мається на увазі Київський художньо-промисловий і науковий музей, заснований 1899 р. на кошти громадськості. Тепер в його приміщенні Національний художній музей України (вул. Грушевського, 6).

«Борьба за жизнь» – драма «Боротьба за існування» французького письменника Альфонса Доде (1840 – 1897).

ся компанія має грати «Раткліфа» – постановка цієї драми Г. Гейне не відбулась.