14.03.1900 р. До сестри Ольги

Милая Лілія!

Що я «безсовісна», то правда, але ще [не] до кінця, тим-то все ж напишу тобі ще з Дерпта, як обіцяла. Мені тут якось зовсім не пишуться листи: ранком бавлюся з Імочкою, що приходить до мене, коли я ще в ліжку, потім балакаю з Шурою, а разом з тим шию що-небудь, потім ми гуляємо, самі або з Імочкою, се залежить від погоди, – далі обідаємо, потім читаємо, надвечір часом хтось приходить чужий або ми куди йдемо, а пізно увечері філософствуємо втрьох безконечно, так що, розійшовшись спать, з нас ніхто не має сили ні писать, ні читать.

Крім того, я тепер набрала 12 томів Гейне і в вільні від філософії хвилини переглядаю його, бо таки ж треба.

Спасибі за пересилку коректури, я вже виправила її і бачу знову, як то конечне потрібно корегувати самій. Пише Гнатюк, що в томик увійде «Атта Троль», балади і «Раткліф», може, побачиш Славинського, то скажи йому се.

Тут твій лист чимало завдав роботи Миші, він цілий день бігав та гроші збирав, а в одної пані на сходах так простягся, що не одразу встав, медички мусять його за се колись даром корувати, як покінчають. Запевне, ти вже досі гроші получила.

Був у мене Петров двічі, він сам так смущається, що аж других смущає своїм видом. Шура все думає, що він чи розсердився, чи образився, а він просто так, від дикості, вовком поглядає, тільки як зоставався зо мною сам, то міг по-людськи говорити. Діла його плохі, либонь, таки треба йти в москалі, а тоді, вважає він, всі його екзамени пропадуть. Послав він телеграму міністру, просячи одстрочки, та не сподівається з того великої користі. Шкода хлопця, бо якось глупо се все виходить.

Ні за що не хтів Петров прийняти від мене твого довгу, каже, що ти винна не йому, а його товаришеві, і що сей товариш конечне таки зайде до тебе.

Ну, тут перерив, бо Імочка пише тобі листа.

Сьогодні вже виїжджаю звідси, думала було вчора, та Шура вмовила мене зостатись на сьогоднішній день. Сьогодні велике лютеранське свято Bussetag і в церкві лютер[анській] буде великий релігіозний концерт на органі з акомпанементом оркестру, гратимуть Баха, Генделя і т. і., я такого не чула ще і взагалі дуже люблю орган, отже, хочеться послухати. Осталась би з охотою і довше, та треба їхати, бо інакше мало прийдеться у тьоті Єлі пробути та й у С[ергія] К[остянтиновича] тільки «жару позичити» буде час, бо 10-го, не пізніше, треба в Києві бути.

Несподівано попала я тут на роковини Шевченка в чисто студентську компанію і в таку ж обстановку. Було три реферати, один з них доволі цікавий, а два так собі, нічого нового, читались вірші, співались пісні; ув’язались до мене, щоб я вірші свої читала (принесли мою книжку), я прочитала зо три, а мені наговорили компліментів немов за тридцять, признатись, диявольськи ніяково бути в ролі «знаменитой иностранки»… В тій компанії все більше бувші семінаристи, хлопці нічого собі, тільки таки трошки загнічені спеціальним вихованням. Я завважила, що з семінариста рідко виходить новітній libre-penseur на європейський лад, а частіш або старосвітський «вольтер’янець», або «ум с препятствиями», дуже придатний для защеплення толстовщини, врешті, було б скоріш дивно, якби се було інакше.

Бачила «Орестища», він трошки схуд, по-моему, а в іншому якось мало змінився. Бачила декого з професорів, одного (Срезневського) чула на публічній лекції (про Трансвааль), тільки лекція була дуже марудна. За бурами та англічанами тут просто поступити не можна, тільки й розмови. Хоч би вже та війна кінчалась, то для всіх було б краще (окрім рос[ійських] газет)!

Ну, що ж тобі про наших написать? Всі вони здорові, маються добре. Миша тільки вже занадто у свої лекції та уроки затопився, так що я його навіть мало бачу, тільки увечері, та й то він часто засідає в кабінеті, складає лекцію для другого дня. Шура возиться з Імочкою, каже, що пише мало і навіть поговорює, що, мовляв, писать їй взагалі не варт, до чого воно і т. і., але я думаю, що то так тільки на якийсь час така «меланхолія чи мінор» напали, а вже як хто втягнеться в писання так, як вона, то навряд щоб міг покинути. Не хоче мені ні за що своєї драми ні прочитать, ні показать, я було домагалась, але тепер залишила, всякому своя воля! Анна Іванівна, як завжди, угощає і вітає, аж мені ніяково, бо думаю, що, може, се її томить. Імочка така славна дитинка, що з нею не можна не возиться, і тільки дивно, що вона досі зовсім не розбалувалась.

Ну, будь здорова і вибачай за «безсовісність», і преложи гнів на милость. Міцно цілую тебе. Поклон всім твоїм добрим товаришкам.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 168 – 170.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 215 – 216. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 301-302.

Подається за автографом (ф. 2, № 298).

Спасибі за пересилку коректури – В. Гнатюк надіслав Ользі Косач для Лесі Українки коректуру окремої книжки її перекладів з Гейне.

Тут твій лист чимало завдав роботи Миші – За дорученням Ольги М. Косач збирав серед громадськості кошти на допомогу бідним студенткам-медичкам.

Бах Йоганн-Себастьян (1685 – 1750) – німецький композитор і органіст.

Гендель Георг-Фрідріх (1685 – 1759) – німецький композитор, майстер опери, творець ораторій класичного типу.

попала я тут на роковини Шевченка – Мова йде про Шевченківський вечір, влаштований студентами Дерпта (Тарту) 26 лютого (ст. ст.) 1900 р., на якому Леся Українка прочитала свої вірші, захоплено зустрінуті присутніми.

Бачила ««Орестища» – тобто Ореста Івановича Остроградського (1868 –?) – приват-доцента фінансового права Дерптського (Тартуського) університету.

одного (Срезневського) чула на публічній лекції – Йдеться про Всеволода Ізмайловича Срезневського (1867 – 1936), російського літературознавця, з 1907 p. – члена-кореспондента Петербурзької академії наук.

Хоч би вже та війна кінчалась – Мається на увазі англо-бурська війна 1899 – 1902 рр.