18.12.1900 р. До сестри Ольги
| Київ | 5.XII 1900 |
Лілічко, серце моє!
Прошу тебе, коли тільки можеш, заїдь у Мінськ до Серг. Кост. Від нього все такі страшні звістки, все гірше й гірше, хоч би ти побачила, який він тепер. Якщо будеш у нього, то наведи як-небудь розмову, чи не вважав би він можливим, щоб я приїхала тепер до нього. Він мені все пише про те, як ми поїдемо вкупі в санаторію, але де ж та санаторія, як же до неї вибратись? Коли от уже й зима, а в нього кров горлом іде і жар все більше й більше! Знов пише часом, що коли прийдеться застрянути на зиму в Мінську, то він устроїться якось незалежно і попросить приїхати мене, але як же, власне, може він устроїтись?
Пише теж і про те, що при мені йому навіть гинути буде легше, але ж не можу я своїм раптовим, непрошеним приїздом дати зрозуміти: ось ти вже гинеш…
Я знаю, моя Лілеє, що се тяжка місія, яку я прошу тебе взяти на себе, але се неначе була б якась потіха мені з того, якби ти заїхала, я б, може, чогось довідалась, що вивело б мене з сеї примушеної пасивності.
Як тепер часто всі говорять про те, що ось я тепер здорова і що се мусить мені бути дуже ново і приємно. Якби вони знали, що бути здоровою тільки самій для мене нічого не варт. Не радує, зовсім не радує мене моє здоров’я!.. Ну, годі, до побачення, цілую тебе міцно, моя Лілеє.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 195 – 196.
Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 224. Українською мовою вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 318.
Подається за автографом (ф. 2, № 307).