18.10.1900 р. До сестри Ольги

Милая моя Лілея!

Тільки що отримала твого листа і зараз же відповідаю, хоч теж страшенно зайнята, до умопомраченія, аж от букви пропускаю. За переклади береться Оксана, я абсолютно не маю часу сей місяць, книжки Федьк[овича] і Нечуя вишле тобі маг[азин] «Киевск[ой] стар[ины]», а Коб[илянську] і Стеф[аника] я попрошу Гнатюка вислать тобі, на яку скажеш адресу (може, баронесі?). Твої переклади уміщені вже при моїй статті в «Жизни», і т[ак] як гроші мені прислали без детального рахунку за все, – і за статті, і за твої переклади (котрі зайняли 10 сторінок), – то я тим часом посилаю тобі 10 р. (мама від себе посилає 10 разом з моїми), а ти розпитайся в Слав[инського], скільки «Жизнь» звичайне платить за переклади, то я тобі зараз надішлю, скільки ще за мною зостається. 7 р. я тобі послала через Кривинюка, але він, певне, забув чи не міг віддать їх. Сама я не питаю з Поссе рахунку за переклади, бо чогось ніяково, наче я не вірю, що мені всі гроші належні заплачено.

Я тепер не пойму, як стоїть справа з Кр[ивинюком]? Чи могли б ще й тепер ті 150 р. ділу помогти? Коли діло стало тільки за тим, то я сама тепер могла б йому дать 100, ну, а 50, може б, позичила десь. Діло в тім, що я отримала за статті 180, з них 10 посилаю тобі тепер, 25 у мене позичено до кінця сього місяця, 5 сама мушу віддати за довг, отже лишається 140; 40, щонайменше, мушу потратити на книжки і журнали, без чого неможлива дальша робота для «Жизни». Але я можу в когось позичити 50 р. з тим, щоб віддавати потім щомісяця рублів по 10 – 15 з своїх гонорарів («Ж[изнь]» обіцяє 75 р. на місяць за кождий огляд в 16 сторінок). Моя перша обов’язкова стаття появиться в декабрі, отже, може, мені до нового 40 р. стане, а як не стане, то нічого, жила ж я досі без власних грошей.

Так що скажи Кр[ивинюкові]: коли тепер діло стало за 150 р., то вони його в Києві ждуть. А мені тільки зараз же напиши, чи треба мої гроші, то я їх не буду розпускать. Коли треба, можна і в Петербург гроші послать. Я тільки не хочу, щоб наші знали, що я Кр[ивинюкові] позичила гроші, через те видумаю щось, аби не дивно було, що я кудись поділа раптом всі гроші. Коли ти думаєш, що Кр[ивинюкові] буде неприятно позичать у мене, то я можу послать тобі чи взагалі зробить так, як ти посовітуєш, щоб було краще. Було б несправедливо губити всю прийдешність людини через яких там 150 р. Я ніколи не об’яснялась Кр[ивинюкові] ні прямо, ні косвенно, як мама, в своїх чувствах до нього, бо се якось не приходилось до слова, але ж він знає, що я вважаю його за свого товариша і, по-настоящому, не повинен би церемонитись прийняти від мене якусь поміч, але я знаю, що психологія людей, придушених злиднями, дуже вразлива, отже, не хочу звертатись просто до нього, а прошу твого делікатного посередництва. Ти краще знаєш натуру Кр[ивинюка] і як з ним треба обійтись. Він стільки раз за се літо проявив делікатність до мене самої, що я б не хотіла навіть ненароком чимсь вразити його. Коли гроші треба зараз, ще в Петерб[урзі], то телеграфіруй: «Высылай книги», і я вишлю якнайшвидше 150 р. на твоє ймення.

Чи ти писала Серг[ію] Кост[янтиновичу] справки про санаторії? Він мені все ще не пише, куди має їхати. І боюсь я тих северных санаторий і знов же думаю, коли б справді з Кримом не вийшло ще гірше, якщо серед зими прийдеться вертатись із Ялти та просто в білоруську зиму. До того ж в Петерб[урзі] хтось міг би його хоч одвідувати, а в Криму аж страшно, така там самотиня. Я хотіла поїхати з ним у Крим, навіть обіцяла йому те, але, здається, хоч і як се тяжко, прийдеться не дотримати обітниці. Він не розсердиться за таке «зламання слова», бо він завжди мене розуміє і вірить мені, як своєму найближчому другові, але ж від того не легше буде ні йому, ні мені…

Я тепер ламаю собі голову, як би устроїти, до кого б удатись, щоб помогти йому дістати якусь посаду в Криму, тоді він міг би після санаторії оселитись там, і, може б, се його врятувало хоч трохи. Чи не знаєш ти кого в Петерб[урзі], хто міг би мати на се якийсь вплив? С[ергій] Кост[янтинович] казав, що ніби, при деякій протекції, не дуже трудно знайти якусь посаду в удельном ведомстве при удельных виноградниках біля Ялти. Але де ж та протекція? Ні він, ні я нікого не знаємо там. Оце напишу до одної кримської меценатки, хоч сливе напевне думаю, що то буде без скутку.

Се страшна біда. І знов тії гроші!.. Тільки тут уже 150 р. мало. І діло йде не про таку чи іншу перспективу життя, а просто про само життя… Коли я думаю про се, такий мене смуток огортає, що й робота, й життя, і все стає немило… Ну, та годі, досить з тебе й так злиднів.

Я з нашими говорила (звісно, не від твого лиця, а від свого) про те, що як се ніхто в Києві не поміг Кр[ивинюкові] в обставинах. Папа каже: «Вольно ж ему быть неоткровенным, – попросил бы и дали бы! А впрочем, эта заграница – фантазия, ему в России лучше оставаться». Мама каже: «Ліля одібрала нам всяку можливість помогти К[ривинюкові] матеріально, бо неловко предлагать йому гроші, коли він щитається в особих відносинах до нашої сім’ї. А впрочем…» Тут далі те саме, чим і папа кончив. Всі знайомі К[ривинюка] рішають за нього, що йому в Росії буде «лучче». Вічна історія «приятельських рад».

Перечитала я ще раз твого листа уважніше і бачу, що гроші не пізно для К[ривинюка] і тепер. Так скажи йому, що вони єсть, і напиши, чи посилать їх, чи К[ривинюк] сюди приїде. Та прости, що я так багато насорочила, не розібравши одразу діла, але я взагалі безтолкова, а тепер ще й надто. Роботи для «Жизни» сила, бо треба страшну масу книжок і газет перечитувать, а до того бігать за ними по бібліотеках і де тільки можна випрошувать, бо іностр[анна] література стоїть в Києві чортзна-як, а не можна ж писать «обзори» нашармака. Поки устроїться нормальний état des choses, клопоту сила. Все-таки я дуже рада сій роботі (спасибі за повіншування), бо вже от перший її приємний скуток, що можу помогти товаришеві. Да, я помагаю йому для нього, а не для тебе, ну може, ще для себе, для власної приємності, як, властиве, завжди все на світі робиться, n’en déplaise aux altruistes.

Не думай, що я через те можу не поїхати з С[ергієм] Кост[янтиновичем], що грошей не буде, коли тільки буде можна з інших причин, то будуть і гроші, я маю свою комбінацію. Можливо, що мене, власне, робота не пустить, а відказатись від неї сам С[ергій] К[остянтинович] не порадив би мені, бо се, значить, знов пустить на вітер свою матеріальну незалежність. Я думаю, що таки поїду, хоч би мені прийшлось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила її за все своє життя. Нехай навіть се все буде «жертва непотрібна», але я найбільш люблю приносити іменно такі жертви на алтар дружби, – в сьому логіки мало, признаю, але що робить, се факт. C’est triste, mais c’est scientifique…

«Нема часу, нема часу», а сама просторікую безконечно, дарма що весь стіл завалений, нігде курці клюнути, ще не переглянутими (!!!) книжками і що на цілковите написання статті маю тільки три тижні перед собою!

Бувай здорова і пиши або телеграфіруй скоріше про діло. Ти знаєш, що я завжди хочу помогти своїм товаришам, коли тільки можу, і через те мою поміч не сором приймати. Я певна, що К[ривинюк] поміг би мені теж, якби міг, при всякій пригоді. Кланяйся йому від мене. Тебе цілую міцно. Як матимеш час, то пиши. Я не обіцяю часто писать, бо вже сього місяця більш не виберу часу. Ще раз цілую.

Твоя Леся

Новина. Приїхала Маня з Уссурійського краю. Масу розповідає, та ніколи вже про се писать. Вона тебе цілує.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 185 – 188.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 220. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 310 – 313.

Подається за автографом (ф. 2, № 304).

книжки Федьковича і Нечуя – Очевидно, Оксана мала намір перекласти твори цих письменників російською мовою.

як стоїть справа з Кр[ивинюком] – Після повернення із заслання М. Кривинюк мав намір виїхати за кордон для продовження навчання, бо в Росії його в жоден учбовий заклад не приймали як «політично неблагонадійного». Поетеса пропонувала Кривинюкові грошову допомогу для виїзду за кордон.

на цілковите написання статті маю тільки три тижні – В цей час Леся Українка почала працювати над статтею «Новые перспективы и старые тени» (надрукована в журналі «Жизнь», 1900, № 12).

Маня – Биковська (Беляева).