14.04.1902 р. До О. Ю. Кобилянської

Нехай мій хтосічок дорогий вибачить, що хтось не зараз йому відписав. Хтось був такий, що навіть одразу чиїхсь нарисів не міг прочитати, прочитав другого дня, а тільки третього (сьогодні) міг написати потрібного супровідного листа до Києва. Сьогодні «нариси» їдуть до Києва, до мами моєї, з моєю рекомендацією і всякими просьбами та вказівками, як їх провести в «К[иевской] ст[арине]». Нариси мені сподобались обидва, не знаю, котрий більше, і ред[акція] «Киевской старины», коли не буде педанткою, то мусить їх прийняти.

Я тільки дозволила собі викреслити олівцем одну фразу, а власне слова, що сказані про хвилі, «що гонять все вдаль, все по дев’ять разом». Як хтось чорненький побачить море, то згодиться з кимсь, що хвилі ніколи не біжать від берега в даль, то тільки легкі гребінці від берегового вітру можуть рябіти так, наче від берега біжать, а великі справжні хвилі все до берега прибувають, наче здалека звістку несучи, і дуже трудно пізнати, котра з них, власне, дев’ята, бо то на просторі не видно, а тільки вже аж коло самого берега, перед тим, як розбитись, хвиля показує всю свою силу. Хтось не має претензії когось навчати, як треба описувати море, хтось чорненький далеко ліпше опише, коли побачить, але хтось білий дозволив собі вказати фактичну помилку. Тільки, може, хтось так не хоче, то нехай напише, можна олівець витерти гумою, а як хтось так хоче, то можна й атраментом перекреслити. Нехай про те напише або моїй мамі, або мені, як йому догідно, а нариси можуть собі їхати тим часом (вже їдуть, бо хтось дав на пошту).

Хоч ведмідь «Сліпця» не зрозумів, то ще то не значить, аби й ніхто не міг зрозуміти. Хтось думає, що зрозумів, а як зрозумів, то видно з того нарису-pendant, що тут приложений до листа. Чи так? Хтось не міг утриматись, щоб того не написати, і ліг і не встав, поки не написав. Може, і про меви (по-українськи чайки) щось напише, але не зараз. Тепер уже втомлений і йому взагалі не слід би писати. Бо хтось був не дуже здоровий, тижнів зо три кис, двома наворотами на велике безсоння хорував, і бронхіт мав і плевричний біль, і схуд на 1.25 kilo і змарнів, і став нездалий. Тільки вчора вже виспався і поздоровшав, та й сьогодні вже добре, та й, може, вже буде добре далі.

Хтось ще, може, тут лишиться місяць, бо не хоче додому «вимоклим» їхати, мусить знов поправитись.

А тепер хтось скінчить, бо ще мусить один діловий лист написати зараз, хоч і втомлений вже.

Ой, мій хтось дорогенький! що ж би йому зробити, аби він не такий бідний був? Якби я тепер була щаслива, то мені було б сором за себе, бо хтось (мій хтось) більше вартий сонця, ніж я…

Па! – Комусь «па» і всім, хто мене згадує.

Картку з Шевч[енківського] вечора отримала. Спасибі всім підписаним, що не забули за мене, – я їх теж вітаю всіх.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 345 – 347.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вид. 1, с. 193 – 140.

Подається за автографом (ф. 14, № 902).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 615 – 616. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

чиїхсь нарисів не міг прочитати – рукописів нарисів О. Кобилянської «Через море», «Сліпець» («Літературно-науковий вісник», 1903, кн. 10, с. 109 – 110).

хвилі, «що гонять все вдаль» – Це місце в нарисі «Через море» О. Кобилянська виправила.

видно з того нарису-pendant – з психологічного етюду, створеного Лесею Українкою як своєрідний відгук на твір О. Кобилянської. Цей етюд був надісланий Кобилянській разом з листом від 14 квітня 1902 р. Вперше надрукований 1938 p. y львівському журналі «Життя і знання» (№ 10, с. 303 – 304).

Картку з Шевченківського вечора отримала – У березні 1902 p. y Чернівцях відбувся черговий Шевченківський вечір, деякі його учасники надіслали вітання Лесі Українці.