3.07.1902 р. До О. Ю. Кобилянської

Хтось любий, може, й зовсім уже нагнівався? Бо чиясь карточка застала когось у Києві, а хтось не відписав. Але то хтось був так заморочений у Києві, що навіть і на карточку не міг здобутись. Та ще й утомлений був дуже. Отож хтось як виїхав ще 20 мая (н. ст.) з Сан-Ремо, то тільки 20 іюня (н. ст.) приїхав в Одесу; бо він одбіг у Швейцарію, як хтось знає (via Женева, Берн, Цюріх, Люцерн і потім вниз до Генуї через озера і Готарську дорогу), а потім у Генуї пустився на море та й плив 17 день.

Набачив усякого дива: і снігові гори, і сині та зелені озера, і Рейнський водопад, і Неапольську затоку з Везувієм, і мертве місто Помпею (то щось єдине на світі, таки справді), і золотисто-рожеву Сіцілію, і святий Акрополь атенський – престол вічної краси, і білу Канею, і безліч островів самоцвітних – цілий веселий світ, і Смірну – місто барвистих тканин, що виткані на взірець самої околиці, і фантастично гарний Константинополь… а поміж усім тим море, море і вічна пісня хвиль… Вражень було багато, та чогось не писалось про них, так що я тільки карточки з дороги посилала (половина їх, як тепер бачу, пропала), а то все було то втомлюся від біганини по якому місті, то спати хочеться від колисання на морі, то просто якось dolce far niente не дає писати.

В Одесі були прикрості: суворий огляд на границі, негода і те, що нікого з приятелів не застала вдома. В Києві застала з родини тільки татка (потім над’їхала братова і пробула зі мною три дні), їздила за місто до Драгоманових (Рада при мені виїхала до Парижа складати іспити з французької мови і літератури, аби мати офіціальний учительський диплом), бачила Черняхівських, Стешенків, Старицьких, Лисенків, Матушевського і Квітку (обидва комусь кланяються), та ще зо два знайомих і Труша теж, зрештою, мало людей, бо в Києві мало хто літом сидить. Татко мені сказав, що чиїсь нариси «Киевская старина» не може умістити, бо під її програму не підходить (татко багато сперечався проти того, але нічого не вдіяв). Досі хтось мусив отримати нариси, бо татко мав їх відправити комусь в день мого виїзду. Дуже мені прикро, що так воно випало, але що вже з ними робити?

У Києві хтось просидів цілий тиждень, хоч думав було спочатку всього два-три дні пробути, отак то за різними справами, то за братовою запізнилась. Але то, може, й ліпше, бо в Зеленому Гаю тільки за день до мого приїзду настала погода, а то все йшли дощі, вогкість і зимно діймали. А хтось і так уже трохи застудився, приїхавши, спочатку на Сирці (у Драгоманових), – то такий собі хутір в лісі, от як і Зелений Гай, – бо там увесь час ішов дощ і спати трапилось у вогкій хаті; а потім дорогою ще трохи простудилась на тих нічних пересіданнях, так що тепер кашляю і горло болить. Але то так собі, невеличка простуда і мусить хутко минути, а взагалі всі кажуть, що я дуже поправилась і поздоровшала, та я й сама те почуваю. Мені в Швейцарії лікарі казали, що мені дуже мало бракує до цілковитого видужання, що вже той процес катаральний, який був, минув, тільки ще деякі сліди лишились, так що треба уникати простуди, виїхати зимою знов десь на полудне, та вже можна сподіватись, що буду цілком здорова. Дозволили мені працювати (не більше як 6 год[ин] в день, а ввечері не писати і нічого поважного не читати) – се дуже багато для мене значить, і я певна, що так я далеко ліпше почуватимусь і фізично, і морально. А роботи маю досить, аби лише сила.

От як поїду знов на зиму, то, може, й Оксаночку візьму, бо вона щось розкисла. Весною було дуже захорувала на нерви (істеричні напади, безсоння і т. ін.), та й тепер ще нездорова, якийсь пригнічений настрій і прикре відношення до всього і до всіх, але все-таки вже йде на поправку. Тільки я гадаю, що ліпше забрати її на зиму, бо я бачу, що їй київське життя не пасує.

Решта нашої родини здорова і добре мається.

Ліля вже тут, покінчила іспити і поправилась на здоров’я, а то теж трохи зимою хорувала. Ліля і всі наші когось вітають. Чекаємо в гості брата, Кривинюка і Квітку, татко теж, певне, на місяць приїде. У нас в новій, недавно збудованій, хатці мешкають Трегубови, а на долині якісь учительки найняли помешкання. Людей чимало, і нудно не буде, але мені бракує хтосічка. Нехай хтось пише, а хтось не буде мовчати. Як там у когось дома? А може б, хтось таки приїхав?

Нехай хтось вибачить за якийсь такий безладний лист, але я ще не оговталась з дороги, та й спішуся, бо страх багато маю листів на черзі. Прошу привітати родину і знайомих.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 360 – 362.

Вперше надруковано уривок з листа в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 256. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 141 – 143.

Подається за автографом (ф. 14, № 903).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 632 – 634. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Акрополь атенський (афінський) – укріплена частина стародавніх Афін, де знаходились найважливіші будівлі і храми, в тому числі Парфенон – визначний архітектурний пам’ятник, споруджений у 447 – 432 рр. до н. е.

суворий огляд на границі – На вимогу начальника Київського жандармського управління генерал-майора Новицького поетесу на кордоні затримали й обшукали.

бачила Матушевського – Йдеться про Федора Павловича Матушевського (1871 – 1919), співробітника «Киевской старины», українського літератора, який очолював заснований восени 1898 р. нелегальний гурток українських студентів «Українська громада».

чиїсь нариси – «Через море» і «Сліпець» О. Кобилянської, надіслані до «Киевской старины» з рекомендаційним листом Лесі Українки.

якісь учительки найняли помешкання – учительки Полтавської ткацької школи Селіхова і Коляновська.