12.05.1902 р. До батька

Любий папа!

Вчора я ще деякі справки понаводила, так що вже можу визначити точно свої плани. Я таки думаю поїхати в Швейцарію на два тижні, щоб порадитись там з лікарями. Мама помиляється, єсть і там лікарі не гірші віденських, і теоретики і практики, досить відомі в Європі, хоч, може, менше відомі в Росії. Коли мені там те саме скажуть, що тутешній лікар, то тим краще, я вже напевне знатиму свої перспективи на зиму та й восени вже не буде того періоду нерішучості і надумування, що завжди так томить і мучить всіх. Літо я все-таки думаю дома провести. Тутешній лікар каже, що літо в Полтавщині не може бути небезпечним для мене при тих умовах, які я йому розказала. Може, в швейцарських горах і кращий клімат (але й там в горах тільки з іюля можна жити слабим), тільки ж приїхати звідти додому на осінь було б необачно, а жити без перериву 1½ роки за границею, та ще самій, все-таки дуже тяжко, бо я, мушу признатись, і тепер вже дуже скучаю.

Тільки що був у мене доктор, і я ще раз радилася з ним про свої подорожі. Він мені не радить їхати у Флоренцію й Рим, бо трудно сподіватись, щоб я могла там не втомитись, а втома може зруйнувати багато з того, що здобуто тут. Отже, не поїду. Може, будуть коли щасливіші часи, тоді поїду в Європу туристкою, а тепер уже буду їздити пацієнткою. В Швейцарії теж рекомендується мені в зайві екскурсії не пускатись. З лікарів-світил мій доктор рекомендував мені prof. Sali в Берні (більше практик) і prof. Eichhorst’a в Цюріху (теоретик і практик, рівний Нотнагелю по європейській славі), – про сих обох професорів я і раніше чула. Отож поїду і в Берн, і в Цюріх – два тижні часу буде досить для сеї подорожі. А їхати до Нотнагеля у Відень я не хочу – страшно далеко і втомно, до того ж пускатись на море з Трієста до Одеси і дорожче, ніж з Генуї (я се напевне знаю), і менше інтересно (хоч я і не туристка, та все ж, коли можна вибрати щось інтересніше при інших, рівних умовах, то чом же й не вибрати).

Так я виїжджаю звідси 20 (7) мая, перший тиждень буду в Берні, другий тиждень в Цюріху (відкинувши по 12 год[ин] дороги туди і звідти), 3 іюня (20 мая ст. ст.) вернуся в Геную і виїду на море, 4-го (я. ст.) буду в Ліворно, 6-го в Неаполі, коли там не застряну на тиждень, то 8-го буду в Палермо, 9-го в Мессіні, 11-го в Катаньї, а звідти вже дев’ять днів їзди до Одеси з остановками в Піреї, в Хіосі і в Смірні (або в Салоніках) і в Константинополі, тільки не знаю ще, на які числа прийдуться ті остановки. Вся подоріж морем займе 17 днів. Коли не задержусь в Неаполі, то буду в Одесі 20 (7) іюня, коли задержусь, то – 27-го (14-го), себто на тиждень пізніше, але не інакше, бо пароходи в Одесу виходять тільки раз на тиждень з усіх названих італьянських портів, а більш як на тиждень я не маю права переривати подорожі при білеті прямому (Генуя – Одеса), та й сама не хочу запізнюватись довше. Думаю, як не до 15-го, то до 20 іюня (ст. ст.) бути в Києві, а може, просто в Гадячі, не знаю ще як.

Інакше подорожі розміркувати я не могла, бо раніше ніж через тиждень від сьогодні не можу виїхати в Швейцарію (було б холодно, бо там пізня весна сього року), за тиждень там не справлюся без втоми, а пропустивши один вівторок, мені нема чого являтись в Геную раніш другого вівторка, бо тільки в сей день есть пароход на Одесу.

Втоми за 17 днів на морі я не боюсь, бо пароход мене чогось не томить (досі так було), та, зрештою, то ж має бути «лікарство». Те «лікарство» буде стоїти 230 франків (їзда і їда в 2-му класі). З другої половини мая на морі мусить бути добре, а тепер вітер хронічний – може, через 3 тижні, нарешті, перевіє і заспокоїться.

Якби ти мені послав хоч одкритки в Берн, в Цюріх і в Неаполь, певне, днів 4 – 5 ідуть листи у всі ці три городи, то се б для мене дуже багато значило. Пиши просто M-lle Larissa Kossatch poste restante, бо я ні в Берні, ні в Цюріху нікого знайомих не маю. З Генуї я напишу дальші дати моїх остановок.

Знаєш, любий папочка, я нікого не маю ні претензії, ні охоти перероблювати, але часом думаю, що занадто замовчувати і недоговорювати те, що можна зовсім просто і щиро сказати, теж не слід. От через те часом і пишу на такі теми, де вже нічого реально не можна помогти, от просто так, щоб було легше. Ну, а коли від того тяжче кому-небудь, так я мовчатиму надалі. Я себе ні в чому обиженою не вважаю, і волі моєї ні ти, ні мама не обмежили, я тільки старалась на всякий случай виставити резони, чого я куди їду і чому я так, а не інакше поступаю, бо я ж не вважаю себе недоступною для всякої моральної критики і ніколи не кажу «ндраву моєму не препятствуй», воно правда, що «натуру тяжко одмінити», але можна, не одміняючи, здержувати, коли треба. У всякім разі, я дуже рада, що ти так просто віриш мені і здаєшся на мій розум, який там він вже є; я нічого кращого і бажати не можу. Спасибі тобі за все, і я за все тебе міцно цілую, дуже міцно.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 351 – 354.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 409 – 411.

Подається за автографом (ф. 2, № 127).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 621 – 622. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Sali – Герман Салі (1856 – 1933), відомий швейцарський лікар-клініцист, професор Бернського університету.

Eichhorst Hermann Ludwig (1849 – 1921) – професор медицини в Цюріху.

«ндраву моєму не препятствуй» – вираз з п’єси російського письменника І.Ф.Горбунова (1831 – 1895) «Сцени з купецького побуту» (1861). З цієї п’єси фраза перекочувала в інші твори, зокрема, у роман Ф.М.Достоєвського «Униженные и оскорблённые» (1861).