14.05.1902 р. До Л. М. Драгоманової-Шишманової

Люба Лідочко!

Се я вже збираюсь виїздити з Сан-Ремо. Думаю виїхати 20.V (значить, поки сей лист до тебе дійде, я вже виїду). Не можу сказати, щоб я радикально вигоїлась, – доктор каже, прийдеться ще зими зо дві по курортах поблукати, поки здобуду гарантію від слабості легких. Не дуже приємна перспектива, але бувають гірші. Все-таки я звідси ще не зараз додому, а перше буду в Швейцарії, попитаю у тамошніх професорів (Eichhorst і др.) провірки діагноза, може, й перспектива проясниться. Пробуду в Швейц[арії] тижнів два, заїду по дорозі в Женеву (значить, там буду 21), а потім скілька днів буду в Берні, потім в Цюріху, потім вернусь в Геную і поїду морем в Одесу, се довгий шлях (17 днів на пароході), але мені його порадив доктор «для укрепления нервов», та мені се радили ще давно всі лікарі, до яких я вдавалась, коли істерія обридала мені.

Та се й правда, що подоріж морем завжди була добрим способом на мої нерви; mal de mer мене ніколи не бере, а їм і сплю я на морі за двох, отже, мушу вдвоє і поправитись проти сухопутного. Воно, властиве, я собі тепер не здаюся хворою: часом кашляну, часом в грудях трошки порипить, томлюся скоріш ніж би слід, а болить в грудях – рідко і то не сильно, нічогісінько надзвичайного не робиться, так що я таки думаю, чи не помиляється мій доктор, знаходячи у мене щось таке, від чого варто два роки лічитися. Восени в Києві я було справді розкисла (і то не до краю), а тут за зиму дуже поправилась, з марта, правда, ото було і бронхіт напав і плевричні болі, та й так деякі моральні прикрості були, то я з місяць знов було кисла, а тепер нічого, знов поправилась – людина як людина. От тільки нерви треба поправити, а то від кожної дурниці безсоння нападає і так різні прикрості.

Дехто з родичів нападається на мене, чого я додому їду, але ж доктор не боронить мені поїхати на літо. У мене ж mal de pays почався і просто таки mal d’ennui, як не як, а я ж півроку просиділа на курорті, се хоч кому обридне. Природа тут гарна, а життя все-таки нудне і дуже чуже. Хоч я і в сім’ї, та все-таки не своїй. Відносяться тут до мене прекрасно, але «в гостях добре»..? А зрештою, я, може, взагалі нігде довго сидіти не можу, от мене й тягне геть.

В Рим і в Флоренцію не поїду, доктор не пускає, що втомлюсь і розкисну, се, може, й правда, бо я на втому тепер скора. В Швейцарію я теж не поїхала б навіть ради її краси, настільки мені тепер органічно противні залізниці і втома, зв’язана з ними, але вже мушу, щоб узброїтись діагнозами віри достойних спеціалістів для моїх спорів з мамою: вона все доказує, що в мене «просто» чахотка, а я їй доказую, що ні, так от хочу мати більше авторитетів за собою. Слабогруда я, то правда, але з такою «чахоткою», як у мене, можна сто літ жити, то напевне. І взагалі ich habe zähes Leben, як всі Косачі, і хоч би й зовсім не лічилась, то таки б не хутко пропала, а буду лічитися не для того, аби не згинути (того я так хутко не боюся), а для того, щоб жити людиною, а не «скрипучим деревом, що два віки живе», та обидва без користі.

Може, тобі чи кому в твоїм домі треба що залагодити в Швейц[арії], так я з охотою готова, поки там буду (до 1-го іюня нов. ст.). Пиши мені хоч на адресу Кузьми (rue Caroline, 11) або в Берн (W. Schitlowski, Zieglerstrasse, 35), або в Цюрих poste restante.

Окрім сих «скучних матерій» про мене, що тобі написати?

Пол[ина] Ник[олаевна] вже поїхала в Київ, вирвавшись від лікарів і від дочки (Ліди), що старались її за поли вдержати в Мерані; не знаю, як їй там тепер в Києві, а тут було досить добре на здоров’я. В Києві ж остатнього часу було холодно і погано, то коли б їй і не завадило часом. У нас тут мовби тепло, але вітер безконечний, часто в якийсь ураган переходить, обрид до краю і нагнав кашель на таких, як я і Co, се якийсь N[ord] O[st], містраль, чи що… Ну, та перевіє, поки мені на море.

Я мушу кінчати, Лідочко, бо, як завжди перед виїздом, всякий клопіт і листів чимало. Кланяйся приятелю-гостю, нехай вибачить, що не пишу йому окремо, та життя моє монотонне, такі ж і теми для листів – отже, нехай ся «скучная матерія» служить для всіх, хто інтересується мною в вашім домі. Цілую міцно тебе і мечок. Бувай здорова, моя бідненька і [нрзб.] Лідочка!

En toute éternité твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 354 – 356.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 222 – 224.

Подається за копією (ф. 2, № 1548).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 623 – 624. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

ich habe zähes Leben – у виданні 1978 р. стоїть: ich habe zahes Leben. Я думаю, пропущений умляут – то похибка друку.

Пиши мені хоч на адресу Кузьми – тобто на адресу А. Ляхоцького в Женеву.

Кланяйся приятелю-гостю – Певно, йдеться про М. Павлика, який саме в той час виїхав до Софії.