Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Дослідження / Помилкові погляди Оксани… / Гностичні теореми О.Забужко / 1. Леся Українка – представниця гностичного світогляду

Помилкові погляди Оксани Забужко на Лесю Українку

Гностичні теореми О.Забужко

1. Леся Українка – представниця гностичного світогляду

Микола Жарких

X

Управління

Головне культурне послання Лесі Українки – любовний міф, який вона внесла в українську культуру і своєю творчістю, і своїм життям. Любовний міф Лесі Українки є автентичною української версією західноєвропейського секулярного міфа amor fati, в основі якого лежить формально переможена канонічним християнством неперервна дисидентська традиція гностичних єресей пізньої античності та середньовіччя (с. 160 – 161).

Змістом творчості Лесі Українки є не любов, а революція; не любовний міф, а міф «Україна», який дає мету революційній боротьбі – ось що дала нам Леся Українка.

Феноменальна чуткість Лесі Українки до кожного історичного прояву гностичної традиції, якийсь дійсно особливий у неї художницький і культурологічний «інстинкт на єресь», змушує сьогодні зовсім не жартом застановитися над питанням, ким же, властиво, вважати її саму – чи єресіологом, критиком ортодоксального християнства з позицій відкинутої ним «релігії любові», а чи, чого доброго, прямою продовжувачкою, у своїй творчості, тієї самої гностико-маніхейської традиції, «єретичкою», що залишила нам у спадок свої власні апокрифи, які для секулярної культури у своїй власне-«апокрифічній» якості уже маловрозумливі, та й просто невчитні (с. 192 – 193).

Наскрізна в Лесі Українки життєво-світоглядна тема любові-жертви, послідовно відстежена у своєму розвитку через низку її магістральних творів, привела нас до розуміння істинної природи її «культурного дисидентства» як релігійного – антитетичного християнству, заснованого на давній і широко розгалуженій традиції дуалістичних (гностичних) «жіночих» єресей. Її персональна «історія єресі» розбудовується в самостійний авторський гностичний міф (с. 215 – 216).

Реальну антитезу християнству становлять не міфічні жіночі єресі, а науковий атеїзм.

В Лесі Українки гностичний міф, навіть у таких начебто «питомо українських» речах, як «Лісова пісня», переважно говорить «мовою» західноєвропейської, романо-германської культури, зокрема у формах її найповніше літературно артикульованого дуалізму – лицарсько-катарської містики (с. 279).

Вираз «лицарсько-катарська» є безглуздим, так само як шахтарсько-кобзарська, але О.Забужко користується ним залюбки.

Тези О.Забужко – це просто reengineering of Lesja Ukrainka (в українській мові такого слова нема; воно означає повне перепроектування або докорінну переробку якогось предмету), в процесі якого від старорежимної Лесі Українки залишається хіба що шкура (та й то, як ми бачили, подерта графічним редактором, неначе нагаями). Мета цих елюкубрацій (тобто непотрібних і пустопорожніх розумових вивертів) О.Забужко – надати авторитету своїм гностико-маніхейським теоріям, підшиваючись під авторитет Лесі Українки.

Неначе відчуваючи, що вже геть забрехалась, О.Забужко робить таке застереження:

Аби уникнути непорозумінь, зовсім не виключених при сучасному сумному стані нашої гуманітаристики, застережуся, що досі цілий час вела мову про об’єктивне значення Українчиної міфотворчості, а не про свідомо переслідувані авторські стратегії. А проте питання, якою, власне, мірою гностична єресь, так недвозначно сповідувана й практикована героями Лесі Українки, усвідомлювалась й визнавалась нею самою, далеко не є риторичним (с. 283).

Власне прогностичне мислення Лесі Українки мало, за всіма ознаками, природу суто візіонерську, пророцько-шаманську (с. 221). Леся Українка була абсолютно несвідома свого містичного обдарування і на власний розсуд користуватись ним не вміла (с. 222).

Ясна річ, що О.Забужко хоче похвалити Лесю Українку, але уміння авторки далеко нижче її старання. Ніякого непорозуміння нема: з тексту О.Забужко ясно випливає, що Леся Українка сама не розуміла того, що писала. І такий «оригінальний» погляд не є для О.Забужко випадковою обмовкою – скоріше дослідницьким правилом:

В.Стус без усякого знання про гностичну містику, тобто сам не розуміючи того, що каже, висловив був інтуїтивно геніальний здогад (с. 452).

Який саме здогад було висловлено у такому непритомному стані – це для нас не цікаво (і що може бути цікавого у маячні непритомної людини?). Але можна вважати доведеним, що згідно погляду О.Забужко, творче озаріння відбувається без участі розуму. Це – безпідставна фантазія.

То как зверь она [Леся Українка] завоет,

То заплачет, как дитя

– таким, згідно О.Забужко, був творчий метод нашої поетеси. Просто дивина бере, як оці завивання, будучи списаними на папері, дають якийсь об’єктивний смисл…

Насправді Леся Українка була прекрасно свідома того, що вона писала, і користувалась своїм творчим даром цілком свідомо і раціонально. Неймовірні комбінації О.Забужко, з яких треба виплутуватись за допомогою таких самоспростувань, є наслідком нещасливого бажання видобути з творів Лесі Українки якийсь «гностичний зміст», котрого там в дійсності нема.

Може знову постати питання – нащо розбирати книгу, написану в стані несвідомого завивання. На це я скажу, що О.Забужко тільки декларує такий творчий метод, але сама ним не користується. Уявити собі, щоб несвідомий потік символів виливався на клавіатуру, а потім на жорсткий диск (отже, й Ctrl+S час від часу натискався); потім з диску перенесений до видавництва, там змакетований, розтиражований і проданий – і щоб усе це можна було зробити у нестямі? Це щось зовсім несвітське.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3660

Модифіковано : 30.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.