Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

27.03.1913 р. До матері

27 березня 1913 р. Гелуан 27 (14).ІІІ.1913

Люба мамочко!

Відповідаю от таки зараз, щоб не обаряти. «Вавілонський полон» (зветься, властиве, «У полоні»), як і його pendant «На руїнах», єсть у І т[омі] «Творів», виданих фірмою «Дзвін» у Києві. Слід тільки, якщо зважать ставити, щоб хто тямущий переглянув текст з погляду друкарських помилок – їх там, здається, чимало і досить глупих. Але я думаю, що сю річ трудно поставити на маленькій сцені, бо

1) вона вимагає широкої декорації і чимало місця, де могли б поміститись різні «групи» людей з своїми розмовами a parte,

2) монологи Елеазара вимагають музики до співу або до мелодекламації (промовляються з пригривом на арфі), а навряд чи можливо замовити і написати тую музику ad hoc, бо то річ натхнення і, значить, непримушеного бажання.

«На руїнах» (його часом змішують з «Полоном», раз навіть і ти змішала – може, й тепер так?) не потребує музики, але широта сцени там ще потрібніша, бо людей там і всякої заметні дуже багато. Я думаю, що для малої сцени та «інтимної постановки» відповіднішою була б «Йоганна». Ся річ, власне, для великої сцени не годиться, бо вимагає не так ефектної, як тонко нюансируваної гри «не в далеком расстоянии» від глядачів і може тільки виграти від тіснішої зали і сцени. Щодо розміру, то «Йоганна» не довша від «Полону» чи «Руїн», a стиль її, либонь, легший. Коли пані Мушка добре поставила «Мохаммеда та Айшу», то, либонь, і з «Йоганною» справиться. З дуже коротких речей сяк-так надається до сцени «В дому роботи, в країні неволі» (теж є в І т[омі] «Творів»), але і то не конечне, бо воно якесь «публіцистичне» більше, ніж белетристичне.

Моя рада – поставити «Йоганну», коли вже хотять ставити щось моє. Але, звісно, вибір залежить від тих, хто вибиратиме. Мені дуже приємно було довідатись, що моя «мініатюра» зограна була добре, – значить, таки можливо і на сцені ставити такі речі. Але цікаво було б довідатись, як прийняла публіка сюю «пробу». Догадуюсь, що не вороже, коли артисти мають охоту і далі пробувати, а все ж хотілось би знати, як саме, – се навіть об’єктивно інтересно, не тільки суб’єктивно. «Рада» чомусь промовчала сей спектакль, не знаю, що за знак?

Великий Ра змилувався і послав нам літо справжнє – уже в холодку до +25° доходить! Теоретично знаю, що се зветься спекою, але спеки зовсім не почуваю, так тільки «тепло-хорошо», як тому матросу Фадеєву з «Фрегата Паллады». Ся температура якось придала мені сили одразу – либонь, для економії мого організму саме така шкварота й потрібна. Від Кльоні маю відомость, що про нього вже пішло «представление» у Петербург, і якщо те «представление» затвердять, де слід, то будемо жити в 6 год[инах] їзди залізницею від Катеринослава. Боюся ще радіти, бо вже тії «представления» провалювались часом… Але, мовляв Рудченко, «надеяться никому не возбраняется».

Міцно цілую тебе, мамочко, привіт Михайлу Васильовичу і п[анові] Петруненку. Може, і до побачення.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 453 – 454.

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, кн. 8, с. 245 – 246.

Подається за першодруком.

Автограф не зберігся.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 865 – 866. В цьому виданні пропущене передостаннє речення: «Але, мовляв Рудченко…» – мабуть, випадково.

Пані Мушка – українська драматична акторка, режисер і педагог Марія Михайлівна Старицька (1865 – 1930), яка в 1904 – 1927 рр. очолювала драматичний відділ Музично-драматичної школи Миколи Лисенка. Тут уперше на українській сцені в 1913 р. силами учнів були інсценізовані драматичні твори Лесі Українки «Айша та Мохаммед» та «Йоганна, жінка Хусова».

«Фрегат Паллада» – цикл нарисів (1855 – 1857) видатного російського письменника Івана Олександровича Гончарова (1812 – 1891).

Рудченко – І. Я. Рудченко (І. Білик).