1879
Ольга Косач-Кривинюк
Скоро після 13 березня заарештували в Петербурзі Лесину тітку Єлену Антонівну Косач, тоді курсистку акушерських Єленінських курсів, і заслали адміністративно до м. Пудожа Олонецької губ., де її поселили 8 травня 1879.
На весні Косачі почали будувати дім у Колодяжному.
Косачі переїхали з м. Звягелю до м. Луцька [Див. мої «Спомини й уваги до 1878 року». ОКК] і оселилися в костельному домі поруч з католицькою катедрою, близько руїн стародавнього замку.
Підстави
1. Лист В. І. Антоновичевої до Л. М. Драгоманової. Весна. Архів Драгоманова, т. І, лист 16.
2. «Былое» 1907, № 6/18, стр. 148-49.
3. Деятели рев. движ. в России. Био-библиогр. словарь, т. II, вып. 2, стр. 596-598.
4. Лист брата Михайла до бабуні з Луцька 2 серпня. Архів Олени Пчілки
5. Рукопис О. П. Косач у її архіві.
6. Автобіографія Олени Пчілки.
Спомини й уваги до 1879 року
Тітку Єлену заарештували в зв’язку з замахом 13 березня 1879 на Дрентельна. Сама тітка казала, що вона була зовсім непричетна до того замаху; що вона скоро після нього розмовляла з товаришкою про якісь свої справи (десь у бібліотеці і тому тихо), вони висловлювали жаль, що щось там таке не вдалося (іспити, чи щось подібне). Шпиг підслухав цю розмову і зважив, що то вони жалують, що замах не вдався, доніс на них, і їх заарештували і заслали.
В період часу між одержанням відомості про цей тітчин арешт і осінню 1881 року, коли Леся виїхала з Луцька, написала Леся свій перший вірш «Надія». Пам’ятаю, що в нас у родині завжди говорилося, і сама Леся це казала, що це перший її вірш. У своєму вірші «До натури» Леся пише (6-й рядок): «Надія, – їй же першу пісню я співала». Сама Леся казала, що написала цього вірша в Луцьку під впливом враження од тітчиного арешту і заслання; це враження було дуже сильне, бо Леся вельми любила і шанувала тітку Єлену. Можна думати, що вірша написано десь у ближчому часі до тітчиного заслання, про яке звістка, може, й не так скоро дійшла до Лесі, а через декілька місяців, тобто вірша написано не пізніше другої половини 1879-го чи початку 1880-го року, отже, коли Лесі було 8.5–9 років.
Весною 1879 року почали будувати в Колодяжному той дім, що потім звався «», або «старий» у одміну від менших і новіших, «» і «».
В Луцьку Лесина родина жила в двох приміщеннях: одне в костельному домі поруч з католицькою катедрою, дуже близенько од руїн замку, друге – в садибі над самою річкою Стир. Мені пригадувалося з розповідей, що перше жили в цій садибі, а потім у костельному домі, а в автобіографії матері написано навпаки. Не знаю, що вірніше, бо в автобіографії є, на жаль, багато помилок; знов же й на свою пам’ять я не сполягаю, документів же, що стверджували б те чи інше, не маю в своєму розпорядженні.
Луцький замок згадує Леся у вірші «Віче», написаному 10 серпня 1901, і в листі до Галини Комарової, написаному 10 березня 1909 з Телаву на Кавказі: «В самому Телаві багато руїн старосвітських (це колись була столиця царів Кахетії), посеред міста ціле замчище з вежами, з зубчастими мурами, воно мені нагадує Луцький замок і моє «отрочество…».