Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

1876

Ольга Косач-Кривинюк

На початку року мати привезла Лесю і її брата Михайла до Києва, і вони жили у Драгоманових.

М. П. Драгоманов мав зовсім виїздити за кордон, і мати хотіла, щоб діти довше побули з ним на прощання. Приїхала на той час до Києва і Лесина бабуня Є. І. Драгоманова.

В кінці січня Леся була на прощальному вечорі [Наша мати помилково пише, що той вечір був у травні: М. П. Драгоманов виїхав 1 лютого. ОКК] М. П. Драгоманова і добре пам’ятала його, навіть пам’ятала, що товариші співали тоді любиму дядькову пісню: «Ой, у полі билинонька коливається…» [Наша мати все життя після того не могла чути цеї пісні, так її журив спогад про той прощальний вечір. ОКК]

1 лютого М. П. Драгоманов виїхав на еміграцію. Він виїхав з Києва 1 лютого залізницею до Полонного, звідти поїхав кіньми до Звягелю, а потім звідти далі залізницею через Радзівілів і Львів. Отже, Леся бачила його востаннє перед його виїздом на еміграцію на самому початку лютого 1876 року.

29 травня виїхала за кордон до чоловіка Л. М. Драгоманова з дочкою Лідією.

Ціле літо Леся жила з матір’ю і братом Михайлом у с. Жабориці [Не можу ручитися, що Леся тільки те одне літо жила в Жабориці, може, ще й літо 1875 р. там жила. Прим. Ольги Косач-Кривинюк] на Звягельщині. Це своє пробування там Леся дуже добре пам’ятала і згадувала все життя з великою приємністю. З того часу запам’ятала багато тамтешніх пісень, і звичаїв [В передмові до книжки «Народні мелодії» К. Квітка пише, що Леся запам’ятала «зовсім малою, либонь, п’ятилітньою дитиною» деякі весняні танкові пісні… то був несвідомий початок її чинності»… Леся переймала ці пісні від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості». ОКК], і материне оповідання в Жаборицькому лісі про мавку, як сама згадує в листі до матері, написаному з приводу «Лісової пісні»; з того часу Леся мавку «…в умі держала». «Зачарував мене цей образ на весь вік».

На початку літа Леся написала із Звягелю першого в житті листа [Правопис цього листа, як і дальших трьох Лесиних дитячих листів заховую такий, як у рукописі Лазаревського, чи відданий він там точно, не ручуся. ОКК] (до Драгоманових), навчившись навмисне для того писати (мати показала літери і як їх складати, і Леся, дуже небагато повправлявшись, стала писати).

Літом вийшла заміж Лесина тітка Олександра Антонівна Косач за Бориса Афанасійовича Шимановського.

В жовтні Лесина мати приїздила до Києва і купила рояль Л. М. Драгоманової для Лесі (до нього написано Лесин вірш: «До мого фортепіано»).

Лесина бабуня поїхала до Звягелю зимувати в родині Косачів.

Восени чи на початку зими Леся написала другого в житті листа (знов до Драгоманових).

В 1876 році:

Лесину тітку Єлену Антонівну Косач (пізніше по чоловікові Тесленко-Приходько) «привлекали к ответственности» в Києві за те, що дала пашпорта для переїзду за кордон.

Вийшов друком збірник українських народніх узорів виключно зі Звягельщини, який зібрала і впорядкувала Лесина мати.

Вийшли друком «Сербські народні думи і пісні» в перекладі Старицького, одна з найулюбленіших Лесиних книжок з раннього дитинства.

Підстави

1. Автобіографія Олени Пчілки.

2. К. Квітка. Передмова до книжки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядив Климент Квітка». Ч. 1. Київ 1917.

3. Лесин лист до матері. «Червоний Шлях», ч. 8, ст. 241.

4. Архів Драгоманова, т. І.

а) Примітки до 2-го листа.

б) Примітки до 83-го листа.

в) Лист 3-й.

г) Лист 5-й.

г) Лист 7-й.

5. Рукопис Лазаревського, ст. 7, 7-8, 20.

6. Деятели революционного движения в России. Био-библиографический словарь. M. 1930, II т., 2-й вып., стб. 658.