1877

Ольга Косач-Кривинюк

В лютому Леся в Звягелі до дня свого народження одержала від Драгоманових книжку з малюнками про малих савоярів і 12 лютого написала Драгомановим з цього приводу свого третього в житті листа.

15 березня народилася Аріядна Михайлівна Драгоманова-Труш, Лесина кузина. Коли бабуня на звістку про це почала жалувати, що в Драгоманових народилася дочка, а не син, Леся сказала: «А хіба ж дівчина не людина? Вони ж і народжуються від людей. Дівчата не для краси тільки народжуються. Бувають хоч і некрасиві дівчата, а розумні й на все здатні!» Лесина мати з цього приводу писала в листі до Драгоманових, що останнє Леся, здається, казала про себе, бо «вважає вона себе за здатну на чимало речей».

В березні Леся написала четвертого листа (знов до Драгоманових).

Весною Леся почала захоплюватися декламацією. Декламує різні вірші, між іншим, дуже охоче «Русалку» Міцкевича в перекладі Куліша.

26 травня народилася Лесина сестра Ольга в Звягелі в домі Завадських. (В її метриці помилково написано, що вона народилась 20 липня 1877).

Влітку та на початку осени Леся була зосереджена і дуже вражлива. Досить багато часу присвячувала вишиванню, могла навіть вишити сорочку батькові. Подаровані їй ножиці й гольник вона шанує більше, ніж усякі забавки. Дуже любить співати народні пісні і подовгу співає з сестриною мамкою Мотрею Дяченко з Миропілля, але ще не може вірно співати.

Зимою 1877–1878 Леся в Звягелі. Зовсім здорова. Багато бувала з Мішею надворі, в кімнатах вони бігали, лазили по мотузяній драбинці.

Підстави

1. Рукопис Лазаревського, ст. 8, 9.

2. Родинні перекази.

Спомини й уваги до 1877 року

Мати, мені здається, помилялася, пишучи Драгомановим, що Леся говорила про некрасивих, але здатних дівчат тому, що вважала себе за здатну. На мою думку, Леся казала так собі на потіху в тому, що часто чула про себе, ніби вона негарна, нерозумна (здебільша говорилося це в порівнянні з яскравим, показним Мішею).

Видко, що мене, як потім наших молодших, Леся дуже любила і возилася багато зо мною, хоч сама була ще зовсім маленька. Лазаревський у своєму «рукописі» пише, за листом нашого батька до Драгоманових, що «Леся дуже любить маленьку Лілю [Мама називала мене пестливо «рибка», я це переробила на «Лібта», як мене й звали деякий час, а потім з цього вийшла «Ліля». Отже, тоді, на початку мого життя, батько, думаю, не міг назвати мене Лілею, це в Лазаревського «анахронізм», бо він знав, що пізніше так мене називали. ОКК], впросилася спати в одній кімнаті з нею і дуже непокоїться, коли маленька плаче, навіть сама тишком-нишком схлипує». Пам’ятаю, як Леся розказувала, що вони з Мішею, як тільки чули, що я плачу, бігли «рятувати» мене і сперечалися з моєю мамкою за те, що вона сповивала мене, бо їм здавалося, що то мене дуже мучать цим, і я тому плачу. Тітка Єлена в листі з осени 1878 року питає в наших батьків, чи Лібта (тобто я) вже зовсім заполонила Лосю (Лесю).

Лесин батько, пишучи Драгомановим про Лесю, між іншим, крім її вишивання, згадує жартом, що вона добре пече булки і навіть пробувала конкурувати в цьому з бабунею. Очевидно, Леся любила поратися з бабунею по господарству, «допомагати» їй, як часто пориваються діти. Лазити по мотузяній драбинці, видко, подобалося Лесі, бо про ту драбинку-«гімнастику» вона аж двічі згадує в своїх перших у житті листах. Малою вона любила рух, – любила танцювати, плавати, стрибати «стрибогами», гімнастикуватися, бігати на перегони, лазити по деревах, любила різні рухливі ігри. Може, тому, що в неї все було спільне з братом і він верховодив, то в неї не було дівчачих ігор і забавок, а все більше хлоп’ячі, чи загально дитячі. Наприклад, вона сама казала, що ніколи не мала ляльок, ніколи не гралася ними і не любила їх.

В своїх перших у житті чотирьох листах Леся згадує про їхню (її з Мішею) природничу спробу вивести вуженят з вужачих яєць, про гімнастику, про плавбу човном, про те, що їй сподобалася книжка про малих савоярів, що їй прислали Драгоманови, про те, що вони (знов з Мішею) ходять гуляти і ліплять баби зі снігу; про те, що у них є кубіки ті, що складати сторони (географічні), «тільки там багацько помилок», додає вона, не знаю вже тільки, чи то вона сама була вже в стані помітити ті помилки, чи їй сказали старші про них. Пише в тих листах, що «тепер», тобто зимою, вони сидять удома, «а то було [літом] попросимо сала та й підшкваримо собі» (десь, видко, надворі, «на природі», може, удаючи з себе якихось «диких людей»); сповіщає, що «мама купить мікроскопа», що у неї є дві книжки; з певною образою згадує, що Вишинська (знайома Косачів) казала, ніби вона, – Леся, не може злізти на одну гору, не дуже високу. Все те – спільне з Мішею. Навіть про своє вишивання, що його вихваляє батько, не згадує, як згадує окремо про Мішине малювання.