Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

1892

Ольга Косач-Кривинюк

На початку року Леся в Колодяжному з цілою родиною (ще є і брат Михайло, що приїхав на різдвяні вакації з Дерпту).

25 лютого Леся в Колодяжному.

3 березня Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

3 березня Леся написала Л. М. Драгомановій-Шишмановій і Ів[анові] Дм[итровичу] Шишманову листа.

22 березня Людмила Михайлівна Драгоманова пише Лесі по-українськи «драгоманівкою» листа:

«Сьогодні» Лідія Драгоманова-Шишманова послала Лесі відповідь на її листа. Леся має рацію, питаючи, якою мовою їм писати. У них «столпотворение» вавилонське. Навіть діти (Рада, Зоря) гублять французьку мову, навчившись болгарської. В Женеві вони трошки говорили по-українськи, а тепер зовсім забули. З старими, з Лідою такий феномен: хотять сказати по-українськи, а виходить по-болгарськи. Ліда хоч добре навчилася по-болгарськи, а старі погано. Лише читати можуть і розуміють. Ще й тому не навчаються говорити, що нікого не бачать, крім своїх і лікаря, що говорить російською мовою. З цим листом пошле Лесі болгарсько-французького словника і думає, що Леся до свого приїзду до них навчиться по-болгарськи краще за них. Коли тільки вона приїде? Коли вони діждуться того щастя?! Про це треба добре поміркувати, щоб ні дорога, ні життя в них не пошкодили Лесиному здоров’ю. Невигідне зимою їх приміщення. Виїздять вони куди-небудь у кінці червня. Найкраще Лесі приїхати на початку травня і пробути до їх від’їзду. З Зорею і Радою тільки й говорить про те, як приїде Леся. Лесина мати в останнім листі познайомила їх зі своїми молодшими дітьми. Малюнки Микосеві й Оксанині їх здивували. В Оксаниних є реальність і тонкість рисунку. Слід їй учитися малювати. Думає, що Леся матиме гарний вплив на Зорю. Зорі погано: Мих[айло] Петр[ович] зовсім не може займатись ним, їй теж нема часу й здоров’я для цього. Багато думає, яка то буде доля цього бідного хлопця. На ньому ще більше, ніж на дівчатах, видко брак рідного краю.

Дядькове здоров’я ніби трошки краще. Основна хвороба його дуже тяжка, але все ж таки йому було б легше, коли б «проклятий» Нотнагель не сказав йому так одразу і гостро, що вона невилікувальна. Це страшенно пошкодило дядькові, бо геть попсувало і без того не дуже міцні нерви. Він і всі його переживали страшенну муку восени, коли йому здавалося, що він не могтиме дочитувати лекцію, – зірветься голос. Тоді в нього з’явилось безсоння, з яким і досі бореться ліками. Лікар знаходить, що йому далеко краще, ніж було восени. Лікується методом паризького лікаря, який на практиці довів, що така хвороба виліковується. Треба майже не ворушитися, лежати, тримати на аорті холодну воду в резиновому мішку і пити йодистий калій. Так лікуватися треба два роки. Од Kali jod. людина дуже марніє і знесилюється, тому треба пити з переривами. Живуть надією на одужання. Надія ця їх підтримує. Просить вибачити за мову і незграбний лист. Не має епістолярного таланту і памороки їй забито, серця тільки не забито, хоч і болить воно в неї, та все таки єсть. Любить вона всіх Лесиних, її милих, і дуже хоче побачитися з Лесею і поговорити про інших.

20 квітня Леся написала Михайлові Павликові листа.

20 квітня Леся написала до Івана Франка листа.

26 квітня Л. М. Драгоманова пише (російською мовою) Лесиним батькам і Лесі разом. Днів 10 тому вони одержали листа од Косачів, а потім посилку. Прислані сорочки (вишивані) викликали «восторг и удивление. Какие в самом деле рукодельницы Ваши девочки [Леся й Ольга]. Мои совсем неспособны к таким работам». Ліда шиє швидко, але препогано, Рада краще, але дуже помалу. Рада з приємністю читає французький журнал, що Косачі послали їй (той, що самі виписували для своїх дітей). Раді виписують «Journal de la jeunesse», але Косачівський, на її думку, кращий. Довго не відповідала, бо з самих свят метушня; Ваня поїхав до Відня з доручення уряду влаштовувати болгарський відділ на виставці музичних інструментів. Потім поїхала Ліда провітритися і лікувати очі й зуби. Міка залишився на догляд Л. M., a вона має і так трьох bébés (чоловіка, Раду, Зорю). Здоров’я Мих[айла] Петр[овича] то гірше, то краще, загалом же краще, але він не любить, як йому це кажуть, все боїться погіршення. Нервовий стан, сон все так само погано. П’є настой валеріани, їй здається, що це заспокоює йому нерви. Чекає вона з нетерплячкою і боїться часу, коли можна буде їхати до Парижу. Головне боїться дороги. Надіється на Париж, що там нададуть бадьорости Мих[айлові] Петровичеві] і нарешті розкажуть толком, в якому стані хвороба.

14 травня Леся написала до Івана Франка листа.

14 травня Леся з матір’ю, сестрою Ольгою і знайомою Тетяною Олександрівною Чеснок (Коровицькою по чоловікові) поїхала на тиждень до Варшави. З Варшави з матір’ю і сестрою їздила до дядька Олександра Петровича Драгоманова, лікаря-психіатра, що працював тоді у великій психіатричній лікарні Творки біля станції Прушків.

В червні Леся з матір’ю збиралася їхати до Гадячого на все літо, але не поїхала туди, а з молодшими сестрами й братом поїхала в с. Бережці близько Любомля (третя чи друга станція від Ковеля в напрямку Холма) і там купалася в р. Бузі. Жила в будинку школи. Чулася Леся краще, ходила без апарату двічі на день купатися.

В половині липня погода зіпсувалася, похолодніло і довелося Лесі повернутися до Колодяжного, бо їй лікарі забороняли купатися в холодній воді.

В Колодяжному одержали звістку, що в Парижі проф. Потен заспокоїв M. П. Драгоманова щодо його хвороби і од цієї радісної звістки Леся «зовсім воскресла». Вона знов почала збиратися до Болгарії.

В Колодяжному знов почалася спека і Леся купалася в сажавці.

Через епідемію холери по всій лівобережній Україні Леся і вся її родина залишилися на решту літа в Колодяжному, а не поїхали до Гадячого.

Літом до Колодяжного в гості до Косачів приїздив М. А. Славінський і редагував з Лесею і її матір’ю переклади з Гайне. Брат Михайло був дома в Колодяжному до 1 вересня.

18 серпня Леся написала до Л. М. і М. П. Драгоманових листа.

Літом з’явилась у «Зорі» прихильна рецензія Маковея на «Книгу пісень» Гайне в перекладі Лесі Українки і Стависького.

30 вересня М. П. Драгоманов одповів Лесі. Між іншим він просить її перекласти віршами з Ісаії І, ст. 2-3, 11-18.

2 жовтня Леся в Колодяжному. Там живуть-гостюють малі хлопці Петро й Микола Карташевські.

4 жовтня сестра Ольга пише братові Михайлові між іншим, що Леся дуже втішається, що має окреме помешкання, а то діти нічого не дали б робити, коли б жила спільно зо всією родиною у «великому домі».

10 жовтня мати пише бабуні, що має приїхати до Колодяжного зимувати тітка Олександра з своїми синами, що складали іспити в сільсько-господарське училище в Умані і не склали, а будуть пробувати знов вступати туди наступного року. Од М. П. Драгоманова нема довго листів і це хвилює Косачів.

15 жовтня Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

30 жовтня вже приїхала до Колодяжного тітка Олександра з синами. Леся вчить їх і сестру Ольгу. Сестру вчить не лише мов та історії, а навіть геометрії. У Лесі в даний час болять зуби і вона тому не пише братові Михайлові, хоч має і хоче багато йому писати.

В листопаді у Лесі все ще болять зуби і нема часу, тому не може писати братові. Мати не пише за клопотами з дітьми (своїми й Карташевськими, що гостюють ще в Колодяжному).

10 грудня Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

Лесина мати й брат Михайло приїхали до А. І. і О. Є. Судовщикових на Безбородьків хутір на Полтавщині біля Яготина. Лесина мати звідти пише 30 грудня 1892 до М. П. Драгоманова, що Шура (Олександра Євгеніївна Судовщикова-Косач, псевдонім Грицько-Григоренко) пише оповідання українською мовою, але дуже песимістичні.

В Колодяжному було на Різдвяні свята невесело без матері й брата Михайла. Леся багато шпорталася й метушилася, вряджаючи дітям ялинку і живі картини, щоб їх розвеселити.

Підстави

1. Напис на фото сестри Ольги, знятому у Варшаві. «Май 1892».

2. Рукопис Лазаревського ст. 55, 69.

3. Лист. з Мак. ст. 8, пр. 15.

Листи

4. Материн бабуні. Початок року. Архів Олени Пчілки

5. О. Ф. Франкової матері. 25 лютого. Архів Олени Пчілки

6. Лесин M. П. Драгоманову. 3 березня. Рукопис Лазаревського л. 10.

7. Лесин Лідії і Іванові Шишмановим. 3 березня. Рукопис Лазаревського л. 11.

8. Л. М. Драгоманової Лесі. 22 березня. Архів Лесі Українки

9. Лесин M. Павликові. 20 квітня Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові у Львові.

10. Лесин І. Франкові. 20 квітня. Архів Франка ч. 201, ст. 98 (339) Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові

11. Л. М. Драгоманової Лесиним батькам і Лесі разом. 26 квітня. Архів Олени Пчілки

12. Лесин І. Франкові. 14 травня. Архів Франка ч. 201, ст. 106 (363), Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові

13. О. Є. Судовщикової братові Михайлові. 15 червня. Архів Олени Пчілки

14. Материн лист бабуні. ? Архів Олени Пчілки

15. Сестри Оксани сестрі Ользі. 10 серпня 1942. Архів Ольги Косач-Кривинюк.

16. Материн бабуні. Літо. Архів Олени Пчілки

17. Материн бабуні. Літо. Архів Олени Пчілки

18. Лесин Л. M. і M. П. Драгомановим. 18 серпня. Рукопис Лазаревського л. 12.

19. М. П. Драгоманова Лесі. 30 вересня. Рукопис Лазаревського л. 13. Ч. Ш. 1923, ч. 4-5.

20. Материн братові Михайлові. 2 жовтня. Архів Олени Пчілки

21. Сестри Ольги братові Михайлові. 4 жовтня. Архів Олени Пчілки

22. Материн бабуні. 10 жовтня. Архів Олени Пчілки

23. Лесин M. П. Драгоманову. 15 жовтня. Рукопис Лазаревського л. 14.

24. Сестри Ольги братові Михайлові. 30 жовтня. Архів Олени Пчілки

25. Сестри Ольги братові Михайлові. Початок листопада. Архів Олени Пчілки

26. Брата Михайла сестрі Ользі. 9 листопада. Архів Ольги Косач-Кривинюк.

27. Лесин M. П. Драгоманову. 10 грудня. Рукопис Лазаревського л. 15.

28. Лесин Л. M. Драгомановій. 10 січня 1893. Рукопис Лазаревського л. 16.

1892 Написано

Між 30 вересня і 15 жовтня. Ісаія І, ст. 2-3, 11-18. Віршований переклад.

10 грудня. Роберт Брюс. Перша половина.

1892 Надруковано

«Книга пісень» Гайне, переклади Лесі Українки і Максима Стависького.

[Всі переклади в цьому збірнику зроблено не пізніше 1890 року, бо коли Леся на початку 1891-го року була у Відні, то збірник уже друкувався і в одному з листів з того часу Лесина мати писала, що хотілося б, щоб, поки вони у Відні, доглянути самим коректи і випуску цієї книжки. ОКК]

Весняні співи. Спогад. – «Зоря», ч. 1.

До мого фортепіано. Елегія. – «Зоря», ч. 8.

Самсон. (На біблійську тему). – «Зоря», ч. 10.

Про переселенців. (Письмо очевидця). – «Народ», ч. 1.